У всі часи існували заможні та знатні люди, які могли дозволити собі більше, ніж усі інші. І все-таки їхнє життя не було таким вже й солодким: суворі правила, дивні закони та побутові складнощі стосувалися і їх. Сісти в гостях поруч з чоловіком або одягнути сукню того кольору, який тобі подобається, здається нам простіше простого, а ось для аристократів минулого такі речі іноді були неможливими. Почитайте тільки.
У Середньовіччі їжу подавали не на тарілці, а на засохлому хлібі
Якби ви були знатною людиною з Середньовіччя, вам все одно могла не дістатися нормальноа тарілка! Замість цього їжу вам сервірували б на черствому шматку хліба, який називався «тренчер». Після їжі його можна було просочити соусом і з’їсти, а можна було віддати слугам або бідним людям як милостиню.
Згодом «тренчером» стали називати плоску посудину без бортиків з металу або дерева. Подібний посуд використовується і досі — наприклад, для подачі сирної нарізки.
У середньовічних оселях не мили підлоги
А все тому, що ці підлоги часто були земляними. Підлога могла бути оштукатуреною або кам’яною, але в будь-якому випадку її встеляли очеретом і соломою. Навесні і влітку до них додавали квіти і трави, щоб замаскувати неприємні запахи. Підлоги були брудні, оскільки змінювали це покриття досить рідко, змітаючи стару солому підручними засобами — наприклад, пташиним пір’ям.
Підлоги з глиняної плитки, особливо прикрашеної, були доступні тільки багатіям, оскільки процес її виготовлення був дуже трудомістким.
Замість стоматолога відвідували цирульника
Скільки б у вас не було грошей, це не забезпечувало вам якісну стоматологію. Аж до XVII століття існували цирульники-хірурги, які займалися не тільки стрижкою і голінням, а й дрібними хірургічними маніпуляціями. І будь ви хоч особа королівської крові, якщо у вас розболівся зуб, вихід був тільки один — його видалення у такого фахівця.
Носити певний одяг було заборонено законом
З часів Середньовіччя в багатьох країнах існували «закони про розкіш», які забороняли носити певні види і кольори тканин, хутра, оздоблення і прикрас, а також виставляти напоказ своє багатство і статус за допомогою зовнішнього вигляду. Втім, багатьма ці приписи ігнорувалися.
Одягатися потрібно було в суворій відповідності зі своїм соціальним становищем. Наприклад, у XVII столітті у Франції Людовик XIII своїм указом заборонив усім, крім принців і знаті, носити золоту вишивку та коміри і манжети, розшиті мереживом. А в вікторіанську епоху для того, щоб бути представленими королеві, жінки повинні були бути одягнені в білу сукню з пучком з трьох страусиних пір’їн у волоссі, і ніяк інакше.
За недотримання етикету можна розплатитися репутацією
У Британії XIX і початку XX століть світські заходи для вищого класу мали суворі правила. Макати хліб у соус, неправильно тримати столові прибори, вести розмови на спірні теми — означало прославитися вкрай невихованою людиною. За такі проступки вас могли більше і не запросити нікуди.
Під час званих вечерь гості дотримувалися чіткого плану розсадження — навіть і не мрійте сісти поруч із чоловіком або найкращою подругою! Сидіти теж слід було правильно: спину потрібно було тримати прямо, але в жодному разі не торкатися спинки стільця.
Під час трапези ви могли поговорити з одним гостем — ліворуч або праворуч, вирішувала господиня. Коли вона поверталася до іншого гостя або легенько кашляла, це означало, що й інші гості теж можуть поміняти співрозмовника. Це називалося «поворотом столу». Під час вечері вважалося неприпустимим виходити в туалет, а трапези тривали досить довго.
Правила обмежували жінок не гірше за корсет
Життя англійських леді на початку XIX століття складалося з дотримання численних правил, не дотримуючись яких, можна було прославитися невихованою і зухвалою, а то й зовсім назавжди заплямувати себе. У численних посібниках з етикету тих років перераховувалися, наприклад, такі вимоги.
Необхідно було мати правильну поставу і завжди тримати спину прямо. Якщо дама ставала свідком лихослів’я або поганих манер, вважалося доречним знепритомніти.
Не можна було підходити на вулиці до знайомих чоловіків — вони повинні були підходити самі. Але дамі заборонялося розмовляти з чоловіком, якщо її не супроводжує інша дама, чоловік-родич або хоча б слуга. Не можна було розмовляти з тим, хто не був представлений дамі раніше. Але і проігнорувати того, кого їй раніше представили, було неприпустимим.
На балу не можна було танцювати з одним і тим же чоловіком більше одного танцю, а після вечері дамам слід було піти в іншу кімнату, щоб не заважати чоловікам вести серйозні розмови.
Заради бенкетів розорялися
Протягом століть пишні прийоми для знатних родин були не просто розвагою. Це був спосіб продемонструвати своє багатство і статус, тому аристократи витрачали на це величезні суми, через що згодом деякі і розорялися.
Символом надмірностей і розкоші став Версаль XVIII століття — на розкішні бали там витрачалися неймовірні гроші, а обов’язок з’являтися на них у дорогих вбраннях мало не розорив багато знатних родин.
Світське життя було виснажливим
Сезон званих обідів і балів у вищому шарі європейського суспільства тривав кілька місяців і графік був напруженим: вершки аристократичного суспільства повинні були відвідувати 2-3 заходи на тиждень, та й самим влаштовувати подібні.
Брати участь у всьому цьому круговороті подій було непросто і матеріально, і психологічно. Безтурботно почувалися лише торговці предметами розкоші та модними сукнями, яких за сезон скуповували незліченну кількість. Відпочити від усього цього можна було влітку, коли більша частина аристократичних родин переїжджала до своїх заміських маєтків.
На відміну від нижчих класів, знатні люди нечасто одружувалися з кохання
Люди, що належали до вищого стану Англії часів Шекспіра, були набагато менш вільні у виборі партнера, ніж ті, хто стояв на нижчих соціальних щаблях. Шлюби за домовленістю були звичайним явищем і були націлені, перш за все, на зміцнення сімейного багатства і зв’язків з сильними світу цього. Дівчата, які не погоджувалися з рішенням батька, ризикували бути відкинутими власними батьками.
Навіть королям було складно усамітнитися
Європейським монархам XVI-XVII століть доводилося навіть прокидатися і засинати в присутності натовпу народу. На церемонію одягання короля було потрібно спеціальне запрошення, і поки слуги натягували на нього панчохи і перуку, він приймав прохання і вирішував суперечки придворних. Цій же традиції дотримувалися і деякі представники знаті, поєднуючи ранкові процедури і прийом наближених.
За часів Людовика XIV прийом їжі для монарха також був публічною справою. Така прилюдна трапеза називалася «гран кувер» (grand couvert): дворяни збиралися і спостерігали, як король поглинає різні страви. Цей ритуал демонстрував монаршу владу і показував публіці, що король не може навіть поїсти на самоті, настільки він зайнятий державними справами.
