Користуючись продукцією відомих компаній, ми рідко замислюємося над тим, хто стояв біля витоків їхнього створення. Багатьом здається, що популярні бренди виникли зовсім недавно, хоча насправді їхня історія налічує не одне століття. Наприклад, газовану воду Schweppes почали виробляти ще наприкінці XVIII століття, а компанія Colgate заявила про себе на ринку ще в XIX столітті. Ми вирішили пригадати людей, завдяки яким з’явилися легендарні марки, продукцією яких мільйони людей користуються й сьогодні.
Клемент Л. Гірш (Whiskas)
Одного дня юний Клемент довідався, що власники більше не хочуть залишати в себе маленьке цуценя. Не вагаючись, він викупив його, забезпечив повноцінним доглядом і якісним харчуванням. Завдяки його турботі знесилений малюк згодом перетворився на сильного, здорового й витривалого собаку. Це навело Гірша на цікаву думку, і в 1936 році, у віці 22 років, Клемент заснував власну компанію Dog Town Packing Company з виробництва корму для собак і котів. Пізніше Клемент дав цьому підприємству іншу назву: Kal Kan Foods. У 1968 році успішну компанію Гірша викупила корпорація Mars, яка перейменувала виробництво на Pedigree та Whiskas.
Йоганн Якоб Швепп (Schweppes)
Йоганн Швепп заробляв на життя ювелірною та годинниковою справою, але його справжнім захопленням була мінеральна вода. Він мріяв створити установку, яка б насичувала рідину вуглекислим газом. Свої перші експерименти Швепп почав проводити приблизно в 1767 році і через кілька років зміг сконструювати апарат, який виробляв «медичну воду». Спочатку Йоганн пропонував напій безкоштовно лікарям, щоб ті могли забезпечувати водою найбідніших пацієнтів.
У 1783 році Швепп почав виробляти газовані напої на продаж, заснувавши компанію Schweppes Company. Щоб поліпшити якість води, Йоганн погодився на партнерство з Ніколасом Паулем і фармацевтом Герні Альбертом Гозе. Незабаром продукція Швеппа стала користуватися популярністю, і власники вирішили відкрити ще одне виробництво в Лондоні. Спочатку англійська філія приносила лише збитки, але після того, як у 1794 році його газовану воду почали рекомендувати лікарі, Швепп досяг успіху. До речі, саме він уперше використав термін «содова» у рекламі своєї продукції.
У 1798 році Швепп відійшов від справ і вирушив у подорож. Йоганн і донині вважається піонером у виробництві газованих напоїв.
Вільям Ріглі (Wrigley’s Spearmint)
Вільям Ріглі прославився ще в 13 років, продаючи мило свого батька в різних регіонах країни. Зрештою молодий чоловік опинився в Чикаго і, маючи всього 32 долари в кишені, вирішив заснувати власну компанію. Ріглі задумав торгувати не тільки милом, а й розпушувачем. Щоб зробити свою пропозицію привабливішою, Вільям тішив покупців подарунком у вигляді м’ятної жувальної гумки. Ця ідея виявилася настільки успішною, що вже через рік він створив два власні бренди жувальної гумки — Lotta та Vassar, а незабаром до них додалися Juicy Fruit і Wrigley’s Spearmint.
Ріглі витрачав величезні кошти на рекламу своєї продукції, і це ледь не призвело до його розорення. Ситуацію змінила криза 1907 року, коли ціни на рекламу різко впали. Тоді Вільям значно збільшив свої витрати на просування жувальної гумки, що в результаті окупилося. Більше того, Ріглі стверджував, що жувальна гумка не тільки заспокоює шлунок, а й приводить до ладу нерви. У результаті в 1911 році Wrigley’s Spearmint стала найпопулярнішою жуйкою в країні.
Вільям Колгейт (Colgate)
З технологією миловаріння Вільям Колгейт познайомився ще в підлітковому віці, коли його батько вирішив відкрити підприємство з виробництва мила та свічок. Вільям допомагав батькові в цій справі. На жаль, через кілька років бізнес збанкрутував. Однак Колгейт не опустив руки й вирушив до Нью-Йорка. Там молодий чоловік влаштувався стажистом на миловарню.
Під час навчання юнак помітив безліч недоліків, які заважали розвитку підприємства. Після закінчення навчання Вільям вирішив заснувати власну справу й розіслав листи багатьом постачальникам у місті. У 1806 році Колгейт відкрив свій бізнес з виробництва мила, свічок і крохмалю, який згодом отримав назву Colgate-Palmolive Company. Через 14 років Вільям побудував завод з виробництва крохмалю й незабаром став одним із найуспішніших людей у Нью-Йорку.
Юліус Маггі (Maggi)
У 23 роки швейцарець Юліус Маггі успадкував від батька млин. Однак молодий чоловік вирішив, що його фірма буде успішнішою, якщо, крім борошна, вони вироблятимуть і інші продукти. У ті часи багато жінок почали виходити на роботу, а тому на приготування їжі у них залишалося дедалі менше часу. Тому Маггі розпочав виробництво готових супів у банках та різних приправ.
Юліус одним із перших зрозумів, що для успішних продажів необхідно створити впізнаваний бренд, і тому обрав жовто-червону кольорову гаму. Маггі також зареєстрував 18 різних назв, які можна було утворити на основі його прізвища. У 1887 році, після того як Юліус відкрив завод в Австрії, його компанія стала міжнародною. Незабаром нові філії з’явилися й в інших європейських країнах.
Томас Ліптон (Lipton)
У батька Томаса Ліптона була невелика продуктова крамничка в Глазго. Коли десятирічний Томас почав допомагати батькові доставляти товари з порту до магазину, він уперше побачив кораблі й буквально закохався в них. У 15 років Томас влаштувався юнгою на пароплав і за два роки назбирав достатньо грошей, щоб вирушити за океан.
У Нью-Йорку Ліптон зайшов до одного з перших універмагів і був зачарований побаченим. У величезному, пишно прикрашеному залі панувала чистота, за прилавками стояли ввічливі продавці-консультанти, а всі товари продавалися за фіксованою ціною. Через п’ять років Томас повернувся до рідної Шотландії й вирішив відкрити перший магазин. Ліптон не тільки уклав контракти з фермерами, чим забезпечив нижчі ціни на товари, а й придумував абсолютно приголомшливі рекламні кампанії для своїх закладів.
Так Ліптон привіз найбільшу головку сиру, окружність якої становила чотири метри. Сир був настільки величезним, що не проліз у двері магазину, і його довелося заносити через вітрину. На цьому Томас не зупинився й розповів покупцям, що всередині головки заховані золоті монети, після чого всі містяни мріяли купити хоча б один шматочок. У 1890 році Ліптон зайнявся продажем чаю.
У ті часи цей напій користувався великою популярністю, однак якість продукту залишала бажати кращого. В одній упаковці суміш могла бути чудовою, а в іншій — запліснявілою. Щоб вирішити цю проблему, Ліптон придбав власні чайні плантації й почав контролювати весь виробничий ланцюжок. Тож його чай був водночас недорогим і якісним. Томас досяг приголомшливих успіхів у бізнесі, але інше його захоплення принесло йому прізвисько «найвеселіший невдаха у світі». П’ять разів Ліптон намагався виграти престижну регату, але щоразу його спроба закінчувалася невдачею. Однак наполегливість Ліптона принесла йому загальну симпатію та любов.
Міхаель Браун (Triumph)
У 1886 році Міхаель Браун разом з Йоганом Готфрідом Шпіцхофером заснував фірму з пошиття нижньої білизни. Спочатку в компанії працювало всього шість швачок. У 1902 році партнери вирішили, що їм потрібна справді гучна назва, і назвали своє підприємство Triumph. Зараз у компанії працює понад 30 тисяч співробітників, але вона досі належить нащадкам Брауна та Шпіцхофера.
Карл Фацер (Fazer)
Коли Карл Фацер заявив, що хоче стати кондитером, його батько був у відчаї. Йому здавалося, що з такою професією молодий чоловік ніколи не розбагатіє. Однак Карл наполіг на своєму, і його відправили навчатися до Берліна та Парижа. У 1891 році, коли Фацеру було всього 25 років, він відкрив у рідному місті перше кафе. Заклад одразу набув небувалої популярності, і через три роки Карл зміг заснувати власну кондитерську. Спочатку на підприємстві працювало всього 18 осіб. Робочий день у них починався о шостій ранку, а закінчувався пізно ввечері. Зараз продукція компанії Fazer продається по всьому світу.
Луїджі Лавацца (Lavazza)
У 1895 році 36-річний Луїджі Лавацца придбав невеликий продуктовий магазин у центрі Турина. У ті часи власники самі обсмажували та змішували різні сорти кави, намагаючись догодити постійним покупцям. Луїджі робив це настільки майстерно, що в 1910 році зміг заснувати оптову фірму з продажу кави. Незабаром до бізнесу приєдналися сини Лавацци, і в 1927 році з’явилася компанія Luigi Lavazza S.p.A., яка наприкінці 40-х років минулого століття почала займатися виключно виробництвом кави. Зараз фірмою керує четверте покоління родини Лавацци.
Елена Рубінштейн (Helena Rubinstein)
Коли Елені Рубінштейн було 24 роки, вона переїхала з рідного Кракова до Австралії до родичів. Молочна шкіра та стильний образ дівчини одразу привернули увагу місцевих панянок. Елена швидко розпродала всі свої креми, які привезла з Польщі, а заодно зрозуміла, що на косметиці можна заробити непогані гроші. Рубінштейн вирішила виготовляти засоби на основі ланоліну (тваринного воску), адже овець, з вовни яких добували цей продукт, навколо було вдосталь. Щоб замаскувати неприємний запах ланоліну, Елена додавала в креми лаванду, водяну лілію та інші ароматичні речовини.
Незабаром жінка знайшла багатого шанувальника, який був готовий вкласти гроші в її підприємство, і відкрила модний салон у Мельбурні. За 5 років компанія стала настільки успішною, що в 1908 році Елена переїхала до Лондона й створила там філію, тим самим заснувавши одну з перших міжнародних косметичних компаній. У 1915 році Рубінштейн відкрила косметичний салон у Нью-Йорку, і з цього почалося її багаторічне протистояння з іншою відомою жінкою в косметичній індустрії, Елізабет Арден. Пізніше Рубінштейн казала: «Якби можна було поєднати мою продукцію та упаковку Елізабет, ми б завоювали весь світ».
