Часто нам здається, що популярні сучасні бренди з’явилися відносно недавно, і ми рідко замислюємося, хто ж саме їх заснував. Насправді газовану воду Schweppes почали випускати ще в XVIII столітті, а компанія Colgate вийшла на ринок у XIX столітті. Ми вирішили дізнатися, які ж люди ховаються за появою продуктів, якими ми користуємося досі.
Клемент Л. Гірш (Whiskas)
Одного разу молодий Клемент дізнався, що власники хочуть позбутися цуценяти. Юнак викупив малюка в господарів, годував його якісною їжею і зміг виростити бідолаху в здорового і міцного пса. Це наштовхнуло Гірша на цікаву думку, і 1936 року, у віці 22 років, Клемент заснував власну компанію Dog Town Packing Company з виробництва корму для собак і котів. Пізніше Клемент дав цьому підприємству інше ім’я: Kal Kan Foods. 1968 року успішну компанію Гірша викупила корпорація Mars, яка перейменувала виробництво на Pedigree і Whiskas.
Йоганн Якоб Швепп (Schweppes)
Йоганн Швепп заробляв на життя ювелірною та годинниковою справою, але його справжнім захопленням була мінеральна вода. Він мріяв створити установку, яка б насичувала рідину вуглекислим газом. Свої перші експерименти Швепп почав проводити приблизно 1767 року і за кілька років зміг сконструювати апарат, який виробляв «медичну воду». Спочатку Йоганн пропонував напій безкоштовно лікарям, щоб ті могли забезпечувати водою найбідніших пацієнтів.
У 1783 році Швепп почав виробляти газовані напої на продаж, заснувавши компанію Schweppes Company. Щоб поліпшити якість води, Йоганн погодився на партнерство з Ніколасом Паулем і фармацевтом Герні Альбертом Гозе. Незабаром продукція Швеппа стала користуватися популярністю, і власники вирішили відкрити ще одне виробництво в Лондоні. Спочатку англійська філія приносила одні лише збитки, але після того, як 1794 року його газовану воду почали рекомендувати лікарі, Швепп домігся успіху. До речі, саме він уперше використав термін «содова» в рекламі своєї продукції.
У 1798 році Швепп відійшов від справ і вирушив подорожувати. Йоганн і донині вважається піонером у виготовленні газованих напоїв.
Вільям Ріглі (Wrigley’s Spearmint)
Вільям Ріглі прославився ще в 13 років, продаючи мило свого батька в різних регіонах країни. Зрештою молодий чоловік опинився в Чикаго і, маючи лише $32 у кишені, вирішив заснувати власну компанію. Ріглі задумав торгувати не тільки милом, а й розпушувачем. А щоб зацікавити покупців, Вільям пропонував м’ятну жувальну гумку в подарунок. Ця ідея виявилася настільки успішною, що вже за рік він створив два власних бренди жуйки – Lotta і Vassar, а незабаром до них додалися Juicy Fruit і Wrigley’s Spearmint.
Ріглі витрачав величезні гроші на рекламу своєї продукції, і це ледь не призвело його до розорення. Ситуацію змінила криза 1907 року, коли ціни на рекламу різко впали. Тоді Вільям значно збільшив свої витрати на просування жуйки, що в результаті окупилося. Ба більше, Ріглі стверджував, що жувальна гумка не лише заспокоює шлунок, а й упорядковує нерви. У результаті 1911 року Wrigley’s Spearmint стала найбільш продаваною жуйкою в країні.
Томас Ліптон (Lipton)
У батька Томаса Ліптона була невелика продуктова крамничка в Глазго. Коли десятирічний Томас почав допомагати батькові доставляти товари з порту в магазин, він уперше побачив судна і буквально закохався в них. У 15 років Томас влаштувався юнгою на пароплав і за два роки зібрав достатньо грошей, щоб вирушити за океан.
У Нью-Йорку Ліптон зайшов в один із перших універмагів і був зачарований побаченим. У величезному, багато прикрашеному залі панувала чистота, за прилавками стояли ввічливі продавці-консультанти, а всі товари продавалися за фіксованою ціною. Через п’ять років Томас повернувся в рідну Шотландію і вирішив відкрити перший магазин. Ліптон не тільки уклав контракти з фермерами, чим забезпечив нижчі ціни на товари, а й придумував абсолютно приголомшливі рекламні кампанії для своїх закладів.
Так Ліптон привіз найбільшу головку сиру, чия окружність становила чотири метри. Сир був настільки величезним, що не проліз у двері магазину, і його довелося заносити через вітрину. На цьому Томас не зупинився і розповів покупцям, що всередині головки заховані золоті монети, після чого всі городяни мріяли купити хоча б один шматочок. У 1890 році Ліптон зайнявся продажем чаю.
У ті часи цей напій користувався великою популярністю, проте якість продукту залишала бажати кращого. В одній упаковці суміш могла бути відмінною, а в іншій – запліснявілою. Щоб розв’язати цю проблему, Ліптон купив власні чайні плантації і почав контролювати весь ланцюжок виробництва. Тож його чай був одночасно недорогим і якісним. Томас домігся приголомшливих успіхів у бізнесі, але інше його захоплення наділило його прізвиськом «найвеселіший невдаха у світі». П’ять разів Ліптон намагався виграти престижну регату, але щоразу його спроба закінчувалася невдачею. Однак завзятість Ліптона здобула йому загальну симпатію і любов.
Міхаель Браун (Triumph)
У 1886 році Міхаель Браун разом з Йоганном Готфрідом Шпіцхофером заснував фірму з пошиття нижньої білизни. Спочатку в компанії працювали всього шість швачок. У 1902 році партнери вирішили, що їм потрібне по-справжньому звучне ім’я, і назвали своє підприємство Triumph. Зараз у компанії працює понад 30 тисяч співробітників, але вона досі належить нащадкам Брауна і Шпіцхофера.
Карл Фацер (Fazer)
Коли Карл Фацер заявив, що хоче стати кондитером, його батько був у розпачі. Йому здавалося, що з такою професією молодий чоловік ніколи не розбагатіє. Однак Карл наполіг на своєму, і його відправили вчитися в Берлін і Париж. 1891 року, коли Фацеру було всього 25 років, він відкрив у рідному місті перше кафе. Заклад одразу набув небувалої популярності, і через три роки Карл зміг заснувати власну кондитерську. Спочатку на підприємстві працювало всього 18 осіб. Робочий день у них починався о шостій ранку, а закінчувався пізно ввечері. Зараз продукція компанії Fazer продається по всьому світу.
Луїджі Лавацца (Lavazza)
1895 року 36-річний Луїджі Лавацца купив невеликий продуктовий магазин у центрі Турина. У ті часи власники самі обсмажували і змішували різні сорти кави, намагаючись догодити постійним покупцям. Луїджі робив це настільки майстерно, що 1910 року зміг заснувати оптову фірму з продажу кави. Незабаром до бізнесу приєдналися сини Лавацца, і 1927 року на світ з’явилася компанія Luigi Lavazza S.p.A., яка наприкінці 40-х років минулого століття почала займатися виключно виробництвом кави. Зараз фірмою керує четверте покоління сімейства Лавацца.
Елена Рубінштейн (Helena Rubinstein)
Коли Елені Рубінштейн було 24 роки, вона перебралася з рідного Кракова до Австралії до родичів. Молочна шкіра і стильний образ дівчини одразу привернули увагу місцевих панянок. Елена швидко розпродала всі свої креми, які привезла з Польщі, а заодно зрозуміла, що на косметиці можна заробити непогані гроші. Рубінштейн вирішила виготовляти засоби на основі ланоліну (тваринного воску), благо що овець, з чиєї вовни добували продукт, навколо було більш ніж достатньо. Щоб замаскувати неприємний запах ланоліну, Олена додавала в креми лаванду, водяну лілію та інші ароматні речовини.
Незабаром жінка знайшла багатого шанувальника, який був готовий вкласти гроші в її підприємство, і відкрила модний салон у Мельбурні. За 5 років компанія стала настільки успішною, що 1908 року Елена перебралася до Лондона і створила там філію, тим самим заснувавши одну з перших міжнародних косметичних компаній. У 1915 році Рубінштейн відкрила косметичний салон у Нью-Йорку, і з цього почалося її багаторічне протистояння з іншою відомою жінкою в косметичній індустрії, Елізабет Арден. Пізніше Рубінштейн говорила: «Якби можна було поєднати мою продукцію і упаковку Елізабет, ми б завоювали весь світ».
