У кожної епохи існує своя мода не тільки на одяг, а й на зовнішність. У минулому стандарти краси інколи бували настільки незвичайними, що для досягнення ідеального результату доводилося вдаватися до нестандартних заходів. Так, наприклад, усім відома традиція бинтування ніг або витягування шиї за допомогою металевих кілець. Ба більше, іноді подібні “модні” експерименти були не тільки болісними, а й небезпечними.
Різнокольорові брови
Брови, мабуть, найбільш багатостраждальна частина людського обличчя, якщо говорити про стандарти краси. Так, наприклад, у Стародавній Греції в моді була так звана моноброва, і якщо жінка від природи нею не володіла, то використовувала спеціальний “імплант” з козячої шерсті.
Однак мешканки середньовічного Китаю пішли ще далі: приблизно в II-III століттях у моду увійшли різнокольорові брови. Принаймні, при дворі одного з володарів того часу: імператор наказав своїм дружинам “носити” брови синьо-зеленого кольору. Щоб виконати волю свого царственого чоловіка, жінкам довелося поголити наявні брови, а потім намалювати їх заново, використовуючи дороге кольорове чорнило, привезене з-за меж Піднебесної. Це не тільки приносило імператору естетичне задоволення, а й показувало оточуючим його достаток, оскільки дозволити собі закордонні фарби могли тільки дуже багаті люди.
Втім, тривало це недовго, і в моду знову увійшли природні брови. Щоправда, форма їх могла варіюватися від довгих, “як хвіст метелика”, до коротких і товстих.
Високе чоло
Наприкінці XIV століття за королеви Єлизавети Баварської виникла дивна, за сучасними мірками, мода на високі чола і лебедині шиї. Щоб відповідати стандартам краси, жінки голили волосся на лобі та потилиці, вискубували брови.
Довгі нігті
У Китаї довгі нігті були в моді кілька століть, і причина тому була досить незвична: цей “аксесуар” свідчив про те, що його власникові не доводиться нічого робити своїми руками, оскільки він може дозволити собі слуг.
В епоху династії Цин, яка правила країною майже 300 років (до початку XX століття), мода досягла свого апогею і нігті деяких представників вищих станів могли досягати 25 см завдовжки. Щоправда, носити їх було не дуже зручно, тому багато хто обмежувався нігтями тільки на мізинці та безіменному пальцях. Ба більше, щоб не зламати нігті, на них стали надягати спеціальні “чохли”, які робили з дорогоцінних металів і прикрашали камінням.
Бліда шкіра
Свого розквіту мода на дуже білу шкіру досягла в Англії в XVIII столітті. Щоб шкіра була якомога білішою, жінки використовували вельми екзотичні засоби, наприклад сушений кінський гній. Однак найнебезпечнішим був свинець, який застосовували для виготовлення білил для обличчя. Утім, найбільші концентрації металу були в складі червоної фарби, яку наносили на губи та щоки для створення контрасту. Крім того, білизну шкіри красунь підкреслювали й лінії, що імітували вени, які малювали синім олівцем.
Білі зуби
Люди Георгіанської епохи вибілювали не тільки шкіру – їхнім зубам діставалося не менше. Щоб надати їм відтінку благородної порцеляни, використовували порошок, головним компонентом якого була сірчана кислота. Звичайно ж, від такого “догляду” емаль і самі зуби руйнувалися. Заможні клієнти тодішніх дантистів могли дозволити собі імпланти: їм пересаджували зуби донорів, які з доброї волі продавали їх лікарям.
Незважаючи на те, що вже у 2-й половині XIX століття було винайдено порцелянові замінники зубів, деякі стоматологи відмовлялися переходити на новий вид протезів і продовжували використовувати “запозичені” в інших людей зуби.
Світле волосся
Завдяки Петрарці та його музі Лаурі, яку він оспівував у своїх віршах як взірець не лише краси, а й чесноти, у XV столітті з’явилася мода на світле волосся. Щоб домогтися золотистого відтінку, дами фарбували локони. Щоправда, процедура ця була набагато тривалішою, ніж зараз, і займала кілька днів. Так, в одному з трактатів XII століття описувався процес фарбування волосся, який проводили у 2 етапи: після нанесення першої суміші з кількох компонентів голову вкривали листям і залишали на 2 дні, потім першу суміш змивали й наносили другу, якої позбувалися тільки на 4-ту добу.
Вузька талія
Прабатьки корсетів, які стягували жіночі фігури впродовж кількох століть, відомі ще з часів бронзового століття. Але в європейському костюмі вони з’явилися, за різними версіями, в XV або XVI столітті. Розквіт корсетної моди припадає на період правління Катерини Медічі: у цю епоху цей предмет гардероба міг зменшувати талію до 33 см (хоча основним його завданням було створення максимально плоского силуету без будь-яких округлостей), що погано впливало на внутрішні органи.
