Кожна епоха завжди мала свої уявлення про ідеальну зовнішність. Заради деяких стандартів краси модницям минулого доводилося зазнавати значних незручностей. Нехай вони і були, на наш сучасний погляд, досить дивними, але популярністю все ж таки користувалися просто шаленою.
Чорні зуби
Процедура чорніння зубів називалася охагуро, зародилася Японії і була популярна в X–XIX століттях.
Чорний колір здавна вважався одним із найкрасивіших, і люди, бажаючи наблизитися до понять краси тих часів, фарбували зуби спеціальною речовиною. У 15 років хлопчики та дівчатка вперше робили охагуро, щоб показати, що вони стали дорослими. У XVII-XIX століттях зуби фарбували в основному заміжні аристократки та гейші.
Високі лоби
Наприкінці XIV століття королева Єлизавета Баварська, як вважають історики, стала родоначальницею дивної за сучасними мірками моди на високі лоби та лебедині шиї. Щоб відповідати стандартам краси, жінки збривали волосся на лобі та на потилиці, вищипували брови. Діставалося і віям: їх іноді повністю видаляли не лише з верхніх, а й із нижніх повік.
Бліда шкіра
Свого розквіту мода на дуже білу шкіру досягла в Англії у XVIII столітті. Щоб шкіра була якомога білішою, жінки часом використовували дуже екзотичні засоби, наприклад сушений кінський гній. Проте найнебезпечнішим був свинець, який застосовувався для виготовлення білил для обличчя. Втім, найбільші концентрації металу були у складі червоної фарби, що наносилася на губи та щоки для створення контрасту. Крім того, білизну шкіри красунь підкреслювали і лінії, що імітують вени, які малювали синім олівцем.
Різнокольорові брови
Брови, мабуть, багатостраждальна частина людського обличчя, якщо говорити про стандарти краси. Так, наприклад, у Стародавній Греції в моді була так звана моноброва, і якщо жінка від природи її не мала, то використовувала спеціальний «імплант» з козячої шерсті.
Проте мешканки середньовічного Китаю пішли ще далі: приблизно у II–III століттях у моду увійшли різнокольорові брови. Принаймні при дворі одного з володарів того часу імператор наказав своїм дружинам «носити» брови синьо-зеленого кольору. Щоб виконати волю свого царственого чоловіка, жінкам довелося голити брови, а потім малювати їх заново, використовуючи дороге кольорове чорнило, привезене з-за меж Піднебесної. Це не тільки приносило імператору естетичне задоволення, а й показувало його багатство, оскільки дозволити собі закордонні фарби могли тільки дуже багаті люди.
Втім, тривало це недовго, і до моди знову увійшли природні брови. Щоправда, їхня форма могла варіюватися від довгих, «як хвіст метелика», до коротких і товстих.
Довгі нігті
У Китаї довгі нігті були в моді кілька століть, і причина була досить незвичайна: цей «аксесуар» говорив про те, що його власнику не доводиться нічого робити своїми руками, оскільки він може дозволити собі слуг.
В епоху династії Цін, що правила країною майже 300 років (до початку XX століття), мода досягла свого апогею і нігті деяких представників вищих станів могли досягати 25 см завдовжки. Щоправда, носити їх було не дуже зручно, тому багато хто обмежувався нігтями тільки на мізинці та безіменному пальці. Більше того, щоб не зламати нігті, на них почали надягати спеціальні «чохли», які робили з дорогоцінних металів та прикрашали камінням.
Світле волосся
Завдяки Петрарці та його музі Лаурі, яку він оспівував у своїх віршах як взірець не лише краси, а й чесноти, у XV столітті з’явилася мода на світле волосся. Щоб досягти золотистого відтінку, жінки фарбували локони. Щоправда, процедура ця була набагато тривалішою, ніж зараз, і займала кілька днів. Так, в одному з трактатів XII століття описувався процес фарбування волосся, що проводився в 2 етапи: після нанесення першої суміші з декількох компонентів голову покривали листям і залишали на 2 дні, потім першу суміш змивали і наносили другу, якої позбавлялися тільки на 4-у добу.
Розширені зіниці
Великі очі та погляд як у лагідної лані були ознакою краси у жінок епохи Ренесансу. Для досягнення цього ефекту дами використовували краплі з беладонни, які розширювали зіницю, а крім того, доставляли чимало проблем із зором, аж до повної його втрати.
