У 1792 році одна з перших феміністок, британська письменниця Мері Волстонкрафт, у своїй праці “На захист прав жінок” написала: “Я не хочу, щоб жінки мали владу над чоловіками – тільки над самими собою”. Ця фраза, хоч і написана понад два століття тому, висловила всю суть найважливішого жіночого руху. Завдяки фемінізму, жінкам сьогодні здається природним право здобувати освіту, розпоряджатися власними грошима, розлучатися і носити штани. Але за всі досягнення останніх 150 років жінкам доводилося наполегливо боротися. Почитайте про те, яким було життя жінок раніше, і про те, навіщо потрібен фемінізм зараз.
За носіння штанів могли заарештувати
Штани стали соціально прийнятним елементом жіночого одягу всього 70 років тому. До цього жінки, які зазіхнули на “чоловіче” вбрання, зазнавали жорстоких глузувань, а подекуди носити штани було і зовсім заборонено законом. Ще на початку XX століття за це жінку могли взяти під варту.
Відома громадська діячка XIX століття Амелія Блумер боролася за право жінок носити зручний одяг, не питаючи дозволу в чоловіків. Коли вона з’явилася на публіці в широкій короткій спідниці та шароварах, оточуючі не могли отямитися від шоку. Але незважаючи на суспільний осуд, деякі сміливі жінки наслідували її приклад, а легендарні панталони Амелії увійшли в історію під назвою “блумерси”.
У 1930-ті роки брючні костюми носили Марлен Дітріх і Кетрін Хепберн, 1939 року жінка в штанах вперше з’явилася на сторінках Vogue. Але для звичайних жінок вони все ще були ексцентричним елементом одягу. Лише з 1970-х років носити штани стало абсолютно нормальним.
Але якщо ви думаєте, що боротьба за право вдягати зручний одяг закінчена, то це не так! 2021 року команду норвезьких гандболісток оштрафували за те, що дівчата одягли на змагання шорти й футболки замість обов’язкових бікіні. Після цього вибухнув скандал, і Федерація гандболу змушена була змінити свої правила і дозволити спортсменкам одягатися так само комфортно, як і спортсменам-чоловікам.
Вважалося, що освіта робить жінок безплідними
1873 року гарвардський професор Едвард Кларк написав книгу “Стать в освіті”, яка стала бестселером свого часу. У ній стверджувалося, що освіта небезпечна для жінок, оскільки їхній головний мозок і репродуктивна система не можуть одночасно функціонувати належним чином. Вважалося, що зусилля, яких дівчина докладає під час навчання, можуть настільки зашкодити її організму, що вона позбудеться можливості мати дітей.
Думка про те, що дівчатам не слід прагнути до здобуття освіти, переважала до середини XIX століття. Жінки того часу вирішили боротися проти застарілих рамок вікторіанської моралі, яка наказувала підкорятися чоловікові, дбати про дім і дітей і не бажати нічого більшого. Але навіть коли деякі навчальні заклади відчинили свої двері для жінок, це вважалося “небезпечним експериментом”, а ставлення до дівчат-студенток свідчило про нерівність статей: наприклад, в Оберлінському коледжі в США студентки щопонеділка замість занять мали прати одяг для студентів чоловічої статі. XX століття стало проривним для жінок у плані освіти, але для цього знадобився довгий шлях: Принстонський університет почав приймати жінок лише 1969 року, а Колумбійський – аж 1983-го.
Після заміжжя жінки позбавлялися власності та роботи
До середини XIX століття в європейських країнах і США жінка, виходячи заміж, позбавлялася практично всіх прав. Вона ніби ставала тінню чоловіка: не могла здобути освіту або влаштуватися на роботу без його згоди, не мала права розпоряджатися власним майном і грошима, не могла підписувати документи від свого імені.
У багатьох європейських країнах, аж до 1970-х років, жінку звільняли, якщо вона виходила заміж. Вважалося, що тепер її має забезпечувати чоловік. Особливо суворо дотримувалися цього правила щодо вчительок. Так тривало доти, доки жінки не почали відвойовувати своє право на роботу після заміжжя через суд.
І хоча залежністю від чоловіка були незадоволені багато жінок, зміни відбувалися зі скрипом: наприклад, француженки отримали право влаштовуватися на роботу без згоди чоловіка тільки в 1965 році.
За що бореться сучасний фемінізм
Незважаючи на досягнення жіночого руху, феміністкам ще є, що відстоювати. Ось лише кілька проблем, з якими стикаються сучасні жінки.
- Об’єктивація. Це “опредмечування жінок” – зведення багатогранної особистості з її почуттями та емоціями до красивої картинки, покликаної тішити чужі погляди (погляньте лише на рекламу, де жінки в бікіні продають усе, від холодильників до автомобілів!). Але жінка – не предмет, який можна купити, підпорядкувати або використовувати на свій розсуд. В об’єктивації є такі згубні наслідки, як приписування жінці провини за грубі дії чоловіків: “Сама винна, раз так яскраво нафарбувалася й одягнулася!”.
- Розрив в оплаті праці. Жінки в середньому отримують зарплату на 10-30 % меншу, ніж чоловіки. Цей феномен навіть отримав назву “покарання за материнство”. Під час підвищення на посаді чоловікам віддають перевагу, а жінки впираються в “скляну стелю”, що заважає їхньому кар’єрному зростанню.
- Праця в “другу зміну”. Згідно з дослідженням, жінки виконують у середньому на 60% більше неоплачуваної роботи, ніж чоловіки: готують, прибирають і доглядають за дітьми, часто працюючи нарівні з чоловіком. Це призводить до того, що вони мають менше часу, щоб вчитися і будувати кар’єру.
У книжці “Нам усім варто бути феміністами” суть фемінізму викладається так: це не неприязнь до чоловіків і не право жінок мати переваги без зобов’язань. Це право жінки бути такою, якою вона хоче: фарбуватися чи завжди ходити без макіяжу, носити підбори чи надавати перевагу кросівкам, сидіти на дієті чи їсти все, що подобається, будувати кар’єру чи присвятити себе дітям, і врешті-решт, називати себе феміністкою чи ні. Головне, щоб це було її рішення, не нав’язане ніким ззовні. Однак не можна забувати про те, що борючись за свої привілеї, потрібно бути готовими прийняти на себе і відповідальність за свій особистий вибір.
