Ми публікуємо переклад захоплюючої статті канадського блогера, письменника та викладача Девіда Мортона про різні аспекти сеkсуальності в епоху європейського Середньовіччя.
Якби не було християнської Церкви середньовіччя, Зигмунд Фрейд, мабуть, залишився б без роботи: багато основних уявлень про сеkс і мораль ми перейняли з тих темних часів, коли переважна більшість видів сеkсу характеризувалася коротким, але містким словом «блуд». Перелюб і блуд часом каралися смертною карою, відлученням від церкви та іншими анафемами. При цьому Церква нерідко потурала проституції, розуміючи, що це зло, але за умов життя людей у такій жорсткій моральній системі — необхідне зло.
При цьому, як це зазвичай і буває, найцікавішими до інтимного боку життя виявлялися самі судді та карателі — священики, ченці та богослови. Хоча на початку середньовіччя церковнослужителі отримали право одружуватися і заводити дітей, тим із них, хто жив у монастирях, від цього легше не стало. Богослови залишили масу описів і свідчень, завдяки яким ми маємо непогане уявлення про те, яким був сеkс у середньовіччі.
1. Куртуазне кохання: можеш подивитися, але не смій чіпати
Церква забороняла відкрито демонструвати сеkсуальну зацікавленість, але припускала, що кохання та захоплення можуть мати із сеkсом щось спільне. Куртуазне кохання прийнято розуміти як взаємини між лицарем і прекрасною дамою, причому лицареві дуже бажано бути відважним, а об’єкту його поклоніння – недоступним та/або невинним. Допускалося бути заміжнім за кимось іншим і дотримуватися вірності, головне — ні в якому разі не показувати почуттів у відповідь до свого лицаря.
Ця ідея дозволяла сублімувати еротичні спонукання, перетворюючи суворих воїнів на трепетних юнаків, у перепочинках між славними походами, у романтиків, які пишуть вірші та пісні про кохання до своєї Прекрасної Дами. А борючись, неодмінно слід було присвячувати Дамі подвиги та завоювання. Ні про який сеkс не йшлося, але… хто ж про нього не думав?
2. Подружня зрада: тримайте свої штани застебнутими на всі гудзики, сер
Для тих, хто серйозно ставився до наказів християнської моралі, сеkсу взагалі не існувало. Статеві контакти були допустимі виключно у шлюбі. Дошлюбні або позашлюбні зв’язки каралися дуже жорстоко, аж до смертної кари, причому як суд і кат також часто виступала Церква.
Але справа була не лише у християнських законах. Подружня вірність була єдиним надійним способом для чоловіків дворянського походження бути впевненими в тому, що їхні діти справді їхні. Відомий випадок, коли французький король Філіпп, викривши своїх дочок у зв’язках з деякими з його васалів, відправив двох із них у монастир, а третю вбив. Що ж до придворних, які провинилися, вони були страчені жорстокою публічною карою.
У селах ситуація не стояла так гостро: сеkсуальна розбещеність була присутня всюди. Церква боролася з цим, намагаючись змушувати грішників вступати у законні шлюби, і у разі, якщо люди так і чинили, дарувала прощення.
3. Сеkсуальні пози: ніякої різноманітності
Церква диктувала також, як саме люди повинні займатися сесkом. Усі пози, крім «місіонерської», вважалися гріхом і були заборонені. Під найсуворішу заборону потрапляли також оральний і анальний сеkс і мастурбація – ці види контактів не призводили до народження дітей, що було, на переконання пуристів, єдиним приводом для занять коханням. Порушники каралися суворо: три роки покаяння та служіння церкві за сеkс у будь-якій з «девіантних» поз.
Однак деякі теологи того часу пропонували оцінювати статеві контакти більш м’яко, наприклад, розташувати допустимі пози в такому порядку (у міру зростання гріховності): 1) місіонерська; 2) на боці; 3) сидячи; 4) стоячи; 5) ззаду. Богоугодною визнавалася лише перша позиція, решта пропонувалося вважати «морально сумнівними», але не грішними. Очевидно, причина такої м’якості полягала в тому, що представники знаті, які нерідко страждали на ожиріння, були не в змозі займатися сеkсом у самій безгрішній позі, і Церква не могла не піти стражденним назустріч.
4. Гомосеkсуалізм: лише смертна кара
Позиція Церкви щодо гомосеkсуалізму була твердою: ні в якому разі! Содомія характеризувалася як «протиприродне» і «богопротивне» заняття і каралася лише одним способом: стратою.
У визначенні гомосеkсуалізму Петро Даміан у своїй праці «Гоморра» перераховував такі способи займатися сеkсом: одиночна мастурбація, взаємна мастурбація, злягання між стегнами і анальний сеkс (останнє, до речі, вважалося настільки неприйнятним, що багато авторів намагалися навіть не згадувати про нього в своїх книгах) . Святий Хома Аквінський розширив список так, що до нього потрапляли будь-які форми та види сеkсу за винятком вагінального. Він також зараховував до содомії лесбіянство.
У 12-13 століттях содомітів було прийнято палити на вогнищах, вішати, морити голодом до смерті і катувати, зрозуміло, щоб «вигнати демона» і «викупити гріх». Однак існують свідчення того, що деякі представники вищого суспільства все ж таки практикували гомосеkсуалізм. Наприклад, про англійського короля Річарда I, прозваного «Левове серце» за виняткову хоробрість і військову майстерність, говорили, що на момент зустрічі зі своєю майбутньою дружиною він перебував у сеkсуальному зв’язку зі своїм братом. Також короля було викрито в тому, що під час візитів до Франції «їв з однієї тарілки» з французьким королем Філіппом II, а вночі «спав в одному ліжку і мав з ним пристрасне кохання».
5. Мода: це гульфик чи ти просто дуже радий мене бачити?
Одним із найпопулярніших чоловічих модних аксесуарів у Середні віки був гульфик – клапоть або мішечок, який кріпився до передньої частини штанів, щоб підкреслити мужність, наголосивши на статевих органах. Гульфик зазвичай був набитий тирсою або тканиною і застібався на гудзики або зав’язувався тасьмою. В результаті область промежини чоловіка виглядала дуже переконливо.
Наймоднішим взуттям вважалися чоботи з довгими та гострими носами, які також мали натякати на щось не менш довге в штанах їхнього власника.
Ці предмети одягу нерідко можна побачити на картинах голландських художників того часу. Існує портрет Генріха VIII, одного з головних модників своєї епохи, зображеного одягненим і в гульфик, і в чоботи.
Зрозуміло, Церква не визнавала цієї «диявольської моди» і всіляко намагалася перешкоджати її поширенню. Однак на короля країни та його найближчих придворних її влада не поширювалася.
6. Фалоімітатори: розмір, що відповідає гріховності бажання
Є деякі свідчення, що штучні пеніси активно використовувалися у Середні віки. Зокрема, записи у «покаянних книгах» — збірниках покарань за різноманітні гріхи. Ці записи були приблизно такими:
«Ви зробили те, що деякі жінки роблять із предметами, що мають форму фалоса, розмір яких відповідає гріховності їхніх бажань? Якщо так, то ви повинні каятися на всі святі свята протягом п’яти років!».
Фалоімітатори не мали жодної офіційної назви до епохи Відродження, тому їх позначали назвами предметів, що мають подовжену форму. Зокрема, слово “ділдо” походить з назви довгастого буханця хліба з кропом: «Dilldough».
7. Невинність і цнотливість: просто покайтеся
Середньовіччя високо цінувало цноту, проводячи паралель між цнотливістю простої жінки та Діви Марії. В ідеалі дівчині слід було берегти свою невинність як головне багатство, але на практиці це рідко кому вдавалося: мораль була невисока, а чоловіки грубі і наполегливі (особливо в нижчому стані). Розуміючи, як важко жінці залишатися цнотливою в такому суспільстві, Церква уможливила покаяння і відпуск гріхів не тільки для нецнотливих дівчат, але навіть для тих, які народили дітей.
Жінкам, які вибрали такий шлях «очищення», слід було розкаятися в гріхах, а потім спокутувати їх, приєднавшись до культу Богородиці, тобто, присвятити залишок своїх днів життя для служінню монастирю.
До речі, багато хто вважає, що в ті часи дівчата носили так звані «пояси вірності», але насправді ці моторошні пристрої винайшли (і намагалися застосовувати) лише у 19 столітті.
8. Проституція: процвітання
Проституція процвітала у Середньовіччі. У великих містах повії пропонували свої послуги анонімно, не розкриваючи справжніх імен, і це вважалося чесною та цілком прийнятною професією. Можна сказати, що тоді Церква мовчазно схвалювала проституцію, принаймні нічим не намагалася їй перешкоджати.
Як не дивно, товарно-грошові відносини в сеkсуальних зв’язках розцінювалися як спосіб запобігання подружній зраді (!) і гомосеkсуалізму, тобто як те, без чого неможливо обійтися. Святий Хома Аквінський писав: «Якщо ми заборонимо жінкам торгувати своїм тілом, пожадливість виплеснеться в наші міста і зруйнує суспільство».
Найбільш привілейовані повії працювали в публічних будинках, менш — пропонували свої послуги на міських вулицях, а в селах нерідко було по одній повії на все селище, і її ім’я було добре відоме мешканцям. Однак там до повій ставилися з презирством, їх можна було побити, понівечити або зовсім кинути у в’язницю, звинувативши у бродяжництві та розпусті.
9. Контрацепція: робіть що хочете
Церква ніколи не схвалювала контрацепцію, оскільки вона перешкоджає народженню дітей, але більшість зусиль церковників була спрямована на боротьбу з «неприродним» сеkсом та гомосеkсуалізмом, тому у питанні захисту люди покладалися самі на себе. Контрацепція розглядалася скоріше як незначна моральна провина, ніж серйозний гріх.
Крім найпоширенішого способу захисту шляхом переривання статевого акту люди також користувалися презервативами з кишечників або сечових та жовчних міхурів тварин. Такі презервативи використовувалися багато разів. Очевидно, їх функція полягала не так у захисті від небажаної вагітності, як у профілактиці венеричних захворювань, зокрема, широко поширеного у Європі сифілісу.
Також жінки готували відвари та настої з трав, які потім поміщалися у піхву та з різним ступенем ефективності грали роль сперміцидів.
10. Сеkсуальні дисфункції: хворий, зніміть труси
Якщо чоловік із невідомої причини не міг займатися сеkсом, Церква відправляла до нього «приватних детективів» — навчених досвідом сільських жінок, які оглядали його «господарство» та оцінювали загальний стан здоров’я, намагаючись виявити причину статевого безсилля. Якщо член був деформований або були інші помітні неозброєним оком патології, Церква давала дозвіл на розлучення через нездатність чоловіка до продовження роду.
Багато середньовічних європейських лікарів були шанувальниками ісламської медицини. Мусульманські лікарі та фармацевти першими звернули увагу на таку проблему, як еректильна дисфункція, та розробили ліки, терапію та навіть спеціальну дієту для таких пацієнтів.
