8 абсурдних фактів про піратів, які Голлівуд видавав нам за правду. А ми й повелися

8 абсурдних фактів про піратів, які Голлівуд видавав нам за правду. А ми й повелися

Дивовижні історії

Про романтику піратського життя написано сотні книг і знято десятки фільмів. Зараз для нас звичайний корсар — це лихий капітан із папугою на плечі, який зариває скарби на загублених островах. Ну і куди ж без його помічників — пропалених моряків, серед яких обов’язково є ті, хто пересувається на дерев’яній нозі або постійно поправляє пов’язку на оці. Проте більшість відомих нам «фактів» — лише вигадка.

Міф №1: Піратами ставали лише чоловіки

Напевно, багато хто чув, що жінка на кораблі — до біди. Але, судячи з піратських історій, біда в цьому випадку чекає швидше на противників дами-капітана. Наприклад, Жанна де Бельвіль, вдова графа де Кліссона, продала все майно і вийшла в море під чорними вітрилами, щоб помститися за свого чоловіка.

Саїда аль-Хурра – ще одна відома в піратстві жінка. Вона співпрацювала з іншим корсаром – Барбароссою – і контролювала Середземне море на початку XVI століття. А успішний набіг на Гібралтар ще більше зміцнив її репутацію однієї з найгрізніших жінок-піратів. До речі, весь цей час вона також була правителькою міста Тетуан у Марокко. На фото вище – картина із зображенням Саїди.

Міф №2: Корсари орудували виключно на воді

Зрозуміло, що діяльність піратів асоціюється з морем. Однак нерідко вони йшли далі і орудували на суші, часом навіть захоплюючи прибережні міста та фортеці. Цим славився османський флотоводець Хайреддін Барбаросса, який таким чином став правителем Алжиру, а пізніше вторгався до різних міст сучасних Іспанії та Італії.

Легендарний Генрі Морган був майстром сухопутних експедицій. Під час свого походу на Панаму він здійснив перехід через джунглі та захопив столицю. А за кілька років Морган став віце-губернатором Ямайки.

Міф № 3: Капітан мав абсолютну владу

Парадоксально, але у піратів була розвинена демократія і всі ключові посади були виборними. На відміну від екіпажів військових чи цивільних суден, куди капітана призначали. Абсолютна влада призводила до того, що простим морякам та офіцерам мало платили, їх погано годували та перевантажували роботою.

А пірати шляхом загального голосування вирішували абсолютно все: куди плисти, кого грабувати, що робити з полоненими. При цьому голос капітана важив не більше за думку простого матроса. Поділ здобичі також був справедливим, враховувалися внесок та навички всіх учасників. І все це було чітко прописано у спеціальному кодексі.

Міф № 4: Пірати – розбійники та головорізи

Всі ми чули, що пірати — це запеклі головорізи та нещадні бандити. Але насправді все було зовсім не так. Через низькі зарплати та погані умови праці багато моряків йшли в піратство. По суті, там вони знаходили той самий контингент, що й на звичайних суднах, але сприятливіші умови існування.

Загалом пірати були досить гуманні для свого часу. Їхня мета — захопити товар, а рідкісні розправи відбувалися лише з метою залякати та створити необхідну репутацію. Історик Девід Мур писав про Едварда Тіча, відомого як Чорна Борода: «Немає документів, де наводилися б свідчення, які б доказували, що він був жорстокий. За винятком фінальної битви. Але тоді він передусім оборонявся».

Міф №5: Полонених відправляли іти по дошці

Першим, хто вигадав відправити бранця пройтися дошкою у воду, був письменник Даніель Дефо у своїй книзі «Загальна історія піратства». Далі цю ідею підхопили інші автори та розтиражували. Насправді немає жодного свідчення про те, що реальні корсари змушували бранців робити подібні речі.

Міф № 6: Гаки замість рук та дерев’яні ноги – звичайна справа

Мабуть, одна з перших асоціацій зі справжнім піратом — гак замість руки та дерев’яна нога. Такі «протези» справді існували. Тоді моряки часто отримували серйозні травми. Лише мало хто міг залишитися дієздатним після цього. Пірати з травмами ніг найчастіше отримували компенсацію та йшли на пенсію. Гак на руці заважав менше, і з ним можна було продовжувати роботу.

А ось носіння пов’язки на оці взагалі не було пов’язане з травмою. Її використовували, щоб приховане око звикало до відсутності світла на випадок, якщо доведеться вриватися у темні приміщення корабля.

Міф № 7: Закопувати скарби – поширена практика

Згідно з цим популярним міфом, пірати постійно закопували скарби на безлюдних островах або в інших потаємних місцях. Таким чином, світ має бути просто переповнений забутими скарбами. Але це далеко від правди. В історії є лише кілька відомих прикладів. Один із них — скарб Вільяма Кідда, який влада швидко виявила. І заарештувала капітана. А інший — здобичк Френсіса Дрейка, яку він сховав одразу після захоплення, а згодом самостійно повернувся за нею.

Більше того, основними трофеями корсарів ставали аж ніяк не золото та коштовності. Найчастіше вони задовольнялися їжею, зброєю чи продовольчими товарами, які доводилося перепродувати.

Міф № 8: Папуга на плечі – вірний супутник і товариш

За часів золотого віку піратства в Європі настала мода на екзотичних тварин та птахів. Папуг було легко перевозити, а коштували вони тоді гарних грошей. Логічно, що пірати займалися їх перевезенням. Однак достеменно невідомо про жодного капітана чи матроса, який ходив би морями з вірним другом на плечі.

Зате достеменно відомо, що на кораблях заводили кішок. Вони теж невибагливі, при цьому добре ловлять мишей та щурів. А за морськими повір’ями взагалі приносять удачу на борт.

Джерело