Вікторіанська доба (1837–1901), період правління королеви Вікторії, була часом стрімких змін — у моді, звичаях і суспільному житті. Та попри розвиток культури й науки, деякі звички того часу сьогодні здаються просто дикими.
Ми зібрали 9 фактів, які колись вважалися буденністю, а зараз викликають подив, а подекуди — і шок.
І не пропустіть бонус наприкінці — бо навряд чи ви здогадуєтесь, яких “домашніх тварин” вікторіанці тримали у себе вдома!
Громадських туалетів для жінок не існувало
Якщо респектабельна вікторіанська дама бажала прогулятися центром Лондона, вона мала ретельно планувати свій маршрут так, щоб було де справити її природні потреби. Зазвичай це можна було зробити лише в будинку друзів або родичів, оскільки громадські туалети для жінок у місті передбачені не були. Вважалося, що леді може бути надто збентежена відвідуванням такого місця.
Таке становище жінок було зумовлене рамками вікторіанської моралі: жінка – «янгол дому», мати, дружина, донька, і їй немає потреби далеко йти або їхати, а громадський простір належить чоловікам. Зараз такі умови називають «сечовим повідцем».
Чоловіків слід було вибирати за формою голови
У часи королеви Вікторії шлюб був справою не романтики, а стратегічного значення. Для жінки — головна місія в житті. Для чоловіка — серйозне рішення, до якого підходили з усією “науковою” ретельністю.
У моді були посібники, що вчили обирати майбутнього чоловіка не за почуттями, а за… формою носа чи рельєфом черепа. Так-так! Наприклад, у «Практичному посібнику з визначення характеру» можна було дізнатися, чи буде обранець вірним сім’янином чи ревнивим зрадником — просто глянувши на його голову.
Особливу увагу приділяли носу. Два “римські” носи в парі — заборонено, бо це подвійна доза впертості. А якщо в чоловіка слабо розвинена ділянка черепа, яка нібито відповідає за шлюбність — краще навіть не починати.
І, звісно, формула “ідеального” віку: вік чоловіка ділимо навпіл і додаємо 7 років. Наприклад, для 30-річного пасує 22-річна, для 40-річного — 27. Чітко й «науково».
Користувалися «лікувальним» туалетним папером
Що більше людина дізнавалася про небезпеку мікробів, то лютіше намагалася вберегти себе від їхнього негативного впливу. Люди користувалися «лікувальним» туалетним папером, щоб боротися з мікроорганізмами.
Вперше такий продукт гігієни випустили 1857 року в Америці, а 1880 року ідею підхопили англійці. Продукцію британського бренду можна було купити пачками по 100 або 500 аркушів.
Папір просочували лікарськими антимікробними засобами. Через це він був схожий на блискучу і жорстку кальку. Цікаво, що століттям пізніше, у 1970-1980-х роках, такий папір купували для шкіл і використовували не за призначенням – для зняття копій.
Для огляду в лікаря були потрібні темрява і манекен
Вікторіанським дамам було заборонено звертатися до лікаря поодинці – супроводжувати їх мав чоловік або компаньйонка. Вказувати на місце болю прямо на собі вважалося непристойним, тому для цих цілей використовували спеціальний манекен.
Гінекологічний огляд проводили тільки в крайніх випадках. Причому сам процес старанно приховували: пацієнта і лікаря могла розділяти ширма або процедура проходила під простирадлом у напівтемній кімнаті.
Заплатити лікарю теж було проблемою, адже «джентльмени не працюють за гроші». Тому купюри не можна було передавати з рук у руки – їх ніби ненароком клали на стіл загорнутими в папір.
Вікторіанські дами купували взуття з різною висотою каблука
У вікторіанській Британії Олександра Данська – пізніше королева Олександра – стала однією з головних ікон моди. Вступивши в королівську сім’ю 1863 року, вона швидко завоювала популярність своїм стилем: так, чокери в її виконанні стали справжнім трендом. Після народження третьої дитини в Олександри розвинувся ревматизм, і з’явилася кульгавість. Вище суспільство наслідувало її настільки, що мода на «кульгавість Олександри» охопила всю країну. Вікторіанські дами купували у взуттєвих крамницях спеціальне взуття з різною висотою каблука, щоб не відставати від моди. Однак ця тенденція швидко зійшла нанівець, поступившись місцем більш традиційним віянням.
Люди носили «холерні пояси»
Вважалося, що дизентерією та холерою заражаються не від забрудненої питної води, а від переохолодження живота, тож вікторіанці для профілактики одягали фланелеві або в’язані з вовни «холерні пояси» – щоб не продуло!
Носили зелений на свій ризик, бо це означало наразити себе на небезпеку
На початку XIX століття смарагдово-зелений був справжнім хітом. Його обожнювали всі: від модниць у вишуканих сукнях до знатних пані, які прикрашали в цей відтінок свої салони та спальні. Але за цією красою ховалась смертельна небезпека.
Для створення цієї розкішної зелені використовували пігменти з миш’яком — спочатку «зелень Шеєле», а згодом і ще токсичніший «паризький зелений». Їх додавали в фарби для тканин, шпалер і навіть килимів.
Люди роками вдихали отруйні пари, не здогадуючись, що їх повільно отруює власний дім. Реальні наслідки почали виявляти лише в другій половині століття, коли стало зрозуміло: краса — іноді справді вимагає жертв.
Дами носили штани! Але слово «штани» було під забороною
Наприкінці Вікторіанської епохи жінки нарешті почали втомлюватися від тугих корсетів, громіздких кринолінів і пишних спідниць, які більше підходили для декоративного «стояти й не дихати», ніж для нормального життя.
Деякі сміливиці насмілилися на справжній модний протест — вдягли штани. Це були не сучасні джинси, а радше широкі шаровари, які натякали: жінки хочуть свободи й зручності.
Громадськість була в шоці. Газети публікували карикатури, обговорення точилися в салонах, але панянок це не зупиняло.
Цікаво, що навіть слово «штани» вголос вимовляти було табу. Як, власне, і слово «ноги». Натомість казали: «кінцівки» або — більш гламурно — «роздвоєні спідниці».
У вікторіанських дам були спеціальні «чайні сукні»
Навіть у строгій Вікторіанській Англії жінки мали змогу трохи видихнути — хоча б удома. У стінах власного будинку леді дозволяли собі більш зручне вбрання, яке називалося «чайною» сукнею.
Вона була вільнішого крою, не потребувала корсета, і її можна було вдягти самостійно — без допомоги покоївки. Водночас така сукня залишалася розкішною: з прикрасами, іноді навіть зі шлейфом.
У «чайній» сукні можна було проводити час із близькими або приймати друзів за чашкою чаю. Але виходити в ній на люди — ні в якому разі. Це вважалося ознакою поганого тону.
Бонус: вікторіанці тримали вдома їжаків
У Вікторіанську епоху деякі городяни заводили собі їжачків і тримали їх на кухні: вважалося, що вони, як ніхто інший, здатні боротися з домашніми комахами – жуками і тарганами.
