Сучасну людину оточує безліч речей, які роблять її життя простішим. Здавалося б, усі вони з’явилися в наше століття високих технологій, а раніше бідні люди були позбавлені подібних зручностей. Але, як показують дослідження істориків, прагнення до комфорту у нас у крові, і навіть далекі предки витрачали сили і час не тільки на виживання, а й на винахід нових предметів, що поліпшують побут.
Ми вирішили з’ясувати, історія яких сучасних пристроїв і явищ насправді цікавіша, ніж ми думали.
Холодильник
Щойно людина навчилася добувати їжу в більшій кількості, ніж їй було потрібно для однієї трапези, виникло питання, як ці надлишки зберігати. Уже в давнину люди вміли засолювати і коптити їжу. Чарівний вплив холоду на продукти теж був відомий.
Ідея створювати лід штучним шляхом для цих цілей уперше спала на думку вченим за часів Зімрі-Ліму, який правив державою Марі (розташованою в Месопотамії) з 1774-го до 1759 р. до н.е. Винахідники побудували будівлю, оснащену спеціальною дренажною системою та кількома мілководними басейнами. Вода в ємностях уночі замерзала. Так з’явилися перші льодовики, які використовувалися для зберігання їжі аж до XIX ст.
Телефон
Сучасний світ складно уявити без телефонів. Зараз ми можемо зв’язатися з будь-якою людиною, де б вона не знаходилася, щоб обговорити серйозні питання або просто поговорити. Однак технологія передавання звуку на відстані була відома ще цивілізації чіма, яка існувала на території Перу з VIII по XV ст. н. е.
За допомогою двох гарбузів, шкіряних мембран і шпагату вони створили засіб зв’язку на зразок сучасних телефонів. Дослідники так і не змогли з’ясувати, для чого було вигадано цей апарат: писемністю народ чіма не володів. Найімовірніше, він був потрібен вельможам або жерцям. За допомогою цієї технології прості клерки могли передавати відомості знатним громадянам або священикам, яких вони не мали права бачити наживо.
До речі, такий телефон цілком можна зробити своїми руками.
Пакувальний папір
Різні способи пакування товарів з’явилися приблизно тоді ж, коли зародилася торгівля. Спочатку для цього використовували кошики, дерев’яні ящики, керамічні посудини та інше. Першими, хто став застосовувати в цих цілях папір, були китайці. Ще в I або II ст. н. е. вони упаковували продукти в кору тутового дерева. Пізніше в паперові листи загортали лікарські засоби і чай.
У Європі подібний метод вперше з’явився в XI столітті. Перський мандрівник помітив, як на каїрському ринку торговці упаковували в папір фрукти, овочі та спеції.
Одноразовий посуд
Незмінний супутник пікніків і вечірок, одноразовий посуд – це благословення і прокляття XX ст. Дуже зручна річ: не ламається, мити не треба, використав і викинув. Дивно, але подібна ідея спала на думку не нашим сучасникам.
Учені виявили глиняні чаші, які існували ще за часів мінойської цивілізації (XVIII-XVII ст. до н. е.). Їх робили спеціально для бенкетів. Після свята посуд викидали. Археологи виявили тисячі подібних кухлів. Найімовірніше, використання чашок було демонстрацією багатства і високого соціального статусу. Крім того, ніхто не бажав займатися миттям посуду після вечірки.
За часів правління Єлизавети I в Англії з’явився їстівний посуд. Тарілки, ложки, виделки та ножі робили з цукрового тіста. Звісно, таку дивину можна було побачити тільки на бенкетах знаті. Та й придумали одноразовий посуд для розваги, а не з метою збереження навколишнього середовища.
Ріжок для взуття
Непомітна, але при цьому незамінна річ у нашому гардеробі, без якої процес взування для деяких людей перетворюється на справжні тортури. Як і безліч маленьких дрібниць, з’явилася вона задовго до XX ст.
Найімовірніше, першими ріжками стали користуватися ще в пізньому Середньовіччі, коли взуття, спочатку зшите з простих шкіряних чохлів, стало конструктивно складнішим. Згадки цього предмета в літописах зустрічаються з XV ст. Але справжню популярність ці винаходи здобули в епоху Ренесансу. Королева Єлизавета I Англійська придбала 22 ріжки за 23 роки.
Мабуть, уже тоді таємниче зникнення цих предметів було звичайною справою. Тому, крім клейма майстра, на них часто вирізали й імена власників. Крім того, ложки були багато прикрашені, на них зображували геометричні фігурки, квіти, геральдичні символи. Деякі майстри вважали виготовлення взуттєвих ріжків своїм хобі і не продавали, а дарували їх друзям.
Праска
Прасування речей, яке для декого – радість, а для інших – сумна повинність, було відоме ще нашим далеким предкам. Складно сказати, коли перша пані вирішила, що її вбрання має бути не тільки теплим, зручним, а ще й не пом’ятим. Точно відомо, що китайці стали першими використовувати металеві предмети для розгладження одягу. Для цього вони наповнювали спеціальні сковорідки гарячим вугіллям і проводили ними по тканині.
У Північній Європі для цих же цілей застосовували каміння, скло і дерево. Подібні предмети археологи знаходили в жіночих похованнях, що належали вікінгам. Не дуже зрозуміло, яким чином дами в ті часи розгладжували одяг, але навряд чи кам’яні або скляні праски нагрівали.
В епоху Середньовіччя складок на тканині позбувалися за допомогою спеціальних пресів. Ці механізми проіснували аж до XIX століття, коли і було винайдено першу залізну праску, схожу за конструкцією на сучасних побратимів.
Матраци з підігрівом
Ніщо так не сприяє міцному сну, як тепле ліжко. У сучасному світі для цього існують матраци з підігрівом та електричні ковдри. У минулі часи, коли електрики і центрального опалення ще не було, а піч або камін не могли прогріти покої, люди йшли на різні хитрощі, щоб підготувати своє ложе до сну.
Для цього існували різні грілки. У XVI ст. використовували каміння або цеглу, які нагрівали в грубці, а вже потім укладали в ліжко. Потім з’явилися металеві пристрої з кришкою або без неї, в які додавали розпечене вугілля. Такі предмети швидко остигали, і через кілька годин у ліжку було вже не так затишно.
Щоб матрац міг зберігати тепло довше, придумали спеціальну конструкцію. У ліжко поміщали дерев’яну або металеву раму, усередині якої розташовувалися ємності з вугіллям або паливом. Подібний винахід допомагав підтримувати тепло в ліжку впродовж усієї ночі і позбавляв господаря необхідності бігати до печі за свіжою порцією вугілля для грілки.
Паспорт
Першу згадку про паспорти можна зустріти в стародавньому індійському трактаті «Артхашастра», який було створено в III ст. до н. е. Там ішлося про те, що офіційна особа відповідає за випуск запечатаних манускриптів, які потрібні для в’їзду і виїзду з країни.
У Стародавньому Китаї за часів імперії Хань (з ІІІ ст. до н. е. до ІІІ ст. н. е.) паспорти були необхідні і для подорожі всередині країни. До цього документа вносили такі деталі, як вік, зріст і фізичні особливості людини. Подібні папери були потрібні навіть дітям, якщо вони не перебували під опікою матері або були старшими за рік.
Паспортний режим існував і на території Єгипту на самому початку арабського правління. Ще у VIII ст. н. е. правитель розпорядився, що кожен громадянин, який залишає свій округ, повинен мати на руках відповідний папірус. Покарання за переміщення всередині країни або ж виїзд за її межі без такого документа було суворим. Причому не тільки для людини, а й для власника транспортного засобу, чиїми послугами він користувався.
Форми для випічки
Секрети випічки хліба були відомі стародавнім грекам, єгиптянам і римлянам. Як показали останні наукові дослідження, австралійські аборигени теж уміли робити борошняні вироби, щоправда, використовували не зерна пшениці, а ямс. Найстарішій печі, яку виявили в Хорватії, понад 6 500 років.
У якийсь момент античний пекар замислився не тільки над смаком хліба, а й над його зовнішнім виглядом. Таким чином на світ з’явилася перша форма для випічки. Для виготовлення цих предметів використовувалася глина. Згодом римляни принесли звичай фігурної випічки в Північну Європу, де він набув небувалої популярності.
Багатоквартирні будинки
Багатоквартирні будинки існували ще за часів Римської імперії. Подібна будова називалася інсула («острів» латинською). У висотках мешкали переважно представники середнього класу, яким не вистачало грошей на власний будинок у межах міста.
На першому поверсі розташовувалися таверни і магазини, верхні ж були віддані під квартири. Причому що вище розташовувалися апартаменти, то меншою була їхня площа і дешевшою орендна плата. Будинки були обладнані водопроводом і каналізацією, але зводили їх часто з дешевих матеріалів: цегли і не дуже якісного бетону. Тому пожежі та обвалення таких будівель були не рідкістю. Усі багатоповерхівки належали якомусь власнику, який і отримував дохід від здачі житла. Іноді будинки навіть називали на честь господаря.
Інсула могла складатися з 9 поверхів, до тих пір поки імператор Август не обмежив законодавчо висоту будівель до 20 м. Зазвичай у будинку розташовувалося 6 або 7 квартир, кожна з яких займала близько 92 м². Кухні в стандартних римських апартаментах не було.
Ресторани
Перший ресторан, схожий на сучасний, з’явився в Китаї приблизно в XII ст. н. е. У ті часи найбільшими містами імперії були Кайфін і Ханчжоу, у кожному з яких могло проживати до 1 млн осіб. Багато торговців подорожували з півночі країни на південь, і місцева їжа була їм незвична. Саме для них і працювали такі заклади.
Розташовувалися вони зазвичай у розважальних кварталах, де були магазини та готелі. Кількість ресторанів у XII ст. була порівнянна з їхньою кількістю в сучасних туристичних центрах.
При вході відвідувачі бачили стенд із різними стравами, який і слугував своєрідним меню. Потім до гостей підходив офіціант, який, вислухавши замовлення, вирушав на кухню і ставав у чергу за іншими, щоб повідомити перелік страв. Китайські офіціанти славилися неймовірною спритністю. Вони могли пересуватися залом, несучи одночасно до 23 різних страв: 3 на лівій руці і 20 – на правій. Подавати їжу на стіл потрібно було в тому ж порядку, в якому її було замовлено.
Вегетаріанство і спортивна дієта
Різноманітні дієтичні уподобання з’явилися ще в античні часи. Так, прихильники Орфізму були переконаними вегетаріанцями. По-перше, послідовникам цієї течії не хотілося вбивати тварин. А по-друге, вони підозрювали, що і в братах наших менших може мешкати душа, тож при поїданні м’яса ця таємнича субстанція переходила до людини.
Особливої дієти дотримувалися і давньогрецькі спортсмени. Для того щоб досягти завидних успіхів на Олімпіаді, потрібно було не тільки тренуватися, а й правильно харчуватися. Меню олімпійців обов’язково містило в собі велику кількість м’яса і хліб. Куштувати солодощі не рекомендувалося. А ось сухі фрукти та сир були приємним доповненням до незмінних м’ясних страв.
Кулінарія та фастфуд
Сучасні заклади, де можна купити готові страви, – це теж не наша вигадка. У Стародавньому Римі були популярні термополії, де будь-хто міг купити їжу на винос. Сюди здебільшого ходили небагаті міські жителі, які не могли дозволити собі кухню у власних будинках чи квартирах. У термополіях подавали холодні та гарячі страви. Перекусити можна було в загальному залі або взяти замовлення з собою.
Їжу викладали в чаші й тарілки, які стояли на прилавку. Клієнти могли вибрати з кількох варіантів сушених ласощів (як-от горіхи тощо) Складно сказати, чи подавали в термополіях гарячі страви, адже в цьому разі ємності довелося б постійно мити. Крім їжі, відвідувачам пропонували і різні напої. На першому поверсі зазвичай розташовувався зал, а на другому були житлові кімнати.
