«Жіноча репутація настільки ж крихка, як і її краса», – зазначає Елізабет Беннет у романі “Гордість і упередження”. Той, хто читав Джейн Остін або дивився екранізації її книжок, знає, що в ті часи життя представниць вищого світу було підпорядковане суворим правилам. Найменше недотримання етикету могло назавжди заплямувати репутацію дівчини.
Ми вирішили з головою зануритися в першу третину ХІХ століття – романтичний час, який називається епохою Регентства. Подивимося, як повинні були поводитися пані та кавалери, щоб вважатися справжніми леді та джентльменами.
Ходити з прямою спиною
Леді можна було впізнати за її поставою. Правила свідчили: стій прямо і ходи прямо. Дівчина мала рухатися легко і граціозно, навіть коли переходила з однієї кімнати в іншу. Зверніть увагу на екранізації романів Джейн Остін або серіал «Бріджертони». Героїні там – втілення витонченості.
Джентльмени, щоб приховати, припустімо, живіт, що випирає, одягали спеціальні пояси і бандажі. Звичайно, було б ніяково, якби чоловічий «корсет» хтось побачив. Реклама того часу запевняла: ці аксесуари настільки непомітні, що «навіть найближчий друг не зможе їх виявити».
Завжди носити рукавички
Жінки завжди одягали рукавички, виходячи з дому. У гостях і на балу аксесуар можна було зняти під час прийому їжі.
Ось що пишуть про довжину рукавички у зводі правил з етикету: «Якщо мода каже відмовитися від довгих рукавів і частково оголити руку, нехай рукавички будуть значно вищими за лікоть. Але так слід чинити, коли рука мускулиста, груба або худа. Якщо ж рука гладенька й округла, рукавички можуть бути трохи вищими за зап’ястя».
Кумедно, що дама не могла вийти у світ без рукавичок (бо поганий тон), а ось без трусів – будь ласка. Панталони, які були схожі на великі «шорти» з ґудзиками на промежині, в той час носили дуже рідко. Тож зазвичай у жінок під сукнями не було жодної спідньої білизни.
Не танцювати більше 2 разів з одним кавалером
Леді сама не могла запросити на вальс незнайомого кавалера. Для цього на балах були церемоніймейстери, які й займалися підбором партнерів для танцю.
Про даму судили за тим, скільки разів вона танцювала з чоловіком. 1 танець – прийнятно. 2 танці за вечір означали, що джентльмен хотів краще пізнати даму. Але 3 танці з одним і тим самим хлопцем? Це гарантувало дамі погану репутацію (занадто фамільярно!) і означало, що таку дівчину напевно внесуть до чорного списку і більше не покличуть на бал.
Ніде не ходити одній
Якщо дамі не було 30 років і вона була незаміжня, то ніхто і ніколи не повинен був бачити її поруч із чоловіком без присутності компаньйонки. Також леді могла стати об’єктом пліток, якщо вона вдень прогулялася людною вулицею в компанії джентльмена, з яким не має родинних стосунків. Ходити зовсім самій теж було не можна. Від пані з гарною репутацією очікували, що вона завжди виходитиме в компанії іншої леді, родичем чоловічої статі або, в найгіршому разі, зі служницею.
Не сміятися і не бігати
Але навіть прогулянка з подругою при світлі дня по жвавій вулиці могла стати небезпечним випробуванням. Тут теж потрібно було дотриматися безлічі правил. Якщо дами зустрічали знайому, вони не могли просто зупинитися і поговорити, як це робимо ми. Розмовляти належало неодмінно під час ходьби. Ну і, зрозуміло, справжня леді не могла кричати, сперечатися або голосно сміятися.
Знепритомніти – можна і навіть потрібно
З одного боку, від дам вимагалося поводитися стримано. З іншого – жінки частенько непритомніли. Це вважалося доречною реакцією на нецензурну лайку або навіть невихованість. Так, місіс Беннет із «Гордості й упередження» часто непритомніє за найменшого натяку на погані новини.
Не відмовлятися від танцю з неприємним партнером
Відмовитися від танцю з неприємним кавалером було практично неможливо. Правила свідчили: «Коли джентльмен, якого представили належним чином, просить про честь станцювати з вами, етикет вимагає, щоб ви погодилися». Єдина можливість відмови існувала в ситуації, коли даму вже запросили заздалегідь. В іншому разі відмова була знаком, що леді в принципі не бажає танцювати.
Не називати подруг на ім’я
В епоху Регентства з’явився жарт: якщо один англійський джентльмен побачить, як інший тоне, то він не врятує його, якщо вони не були представлені належним чином. Звернення на ім’я було великою рідкістю. Минули роки, перш ніж джентльмени почали звертатися так один до одного. У дам це також було знаком великої близькості. Зазвичай дівчата називали по іменах лише сестер, а до всіх інших зверталися не інакше як «леді…», «міс…» або «місіс…».
Не кокетувати
Дамі епохи Регентства потрібно було дотримуватися тонкої межі у спілкуванні. Бути ввічливою, але не фамільярною або, гірше того, надмірно дружелюбною чи кокетливою. Дама завжди мала поводитися з «куртуазною гідністю». Будь-які грубі або вульгарні жарти були виключені: це дозволялося тільки чоловікам, і то в компанії інших чоловіків.
Робити вигляд, що зрад не існує
Епоха Регентства з усіма цими суворими правилами не була такою нудною, як можна подумати. У джентльменів було безліч вад. Від леді вимагалося не тільки триматися подалі від усіляких непристойних занять, а й прикидатися, що нічого «такого» навіть не існує. Включно зі зрадами чоловіка. З іншого боку, накликати скандал на даму було верхом неджентльменської поведінки. Однак жінка могла завести коханця після того, як народила чоловікові спадкоємця. Само собою, такі справи мали вестися непомітно.
