Знамениті художники минулих часів у своїй більшості – чоловіки. І це не означає, що у жінок менше талантів. У всі часи соціальні рамки та уявлення про справжнє призначення жінки як дружини та матері заважали їм навчатися та втілювати себе у творчості. І ця стаття – про сильних жінок, які змогли подолати всі перешкоди, прожити наповнене життя і стати успішними.
Софонісба Ангвіссола (1532-1625)
Цю відому італійську художницю епохи Відродження можна сміливо назвати «королевою селфі 15 століття», адже за своє довге життя вона намалювала чимало автопортретів. І це зовсім не самозамилування, навпаки – для того часу це була смілива заява! Так художниця показувала, що жінки в мистецтві – не просто пасивні об’єкти для зображення художниками-чоловіками, вони самі – творці й активні учасники процесу.
У Ангвіссоли – дивовижна доля. Вона народилася в бідній, але знатній родині в місті Кремона. Як і її сестри та брати, вона здобула чудову освіту і рано проявила свій талант. Її представили самому Мікеланджело, який високо оцінив її здібності. Потім вона привернула увагу іспанської королівської сім’ї та була запрошена до двору як фрейліна.
Це стало поворотним моментом у її кар’єрі. 14 років вона писала придворні портрети і керувала освітою королеви Єлизавети та її дочок. Коли Сафонісбі було близько 40 років, король Філіп II сам обрав для неї нареченого – сицилійського дворянина, і заплатив за неї щедре придане. Чоловік підтримував Ангвіссолу в усіх її починаннях, а королівська сім’я виплачувала їй немаленьку пенсію.
Після того, як чоловік художниці помер, Ангвіссола вийшла заміж вдруге – за капітана корабля і торговця Ораціо Ломелліно, в якого вона закохалася під час морської подорожі. Другий чоловік обожнював її, і вона прожила в щасті та комфорті до 93 років. Навіть коли зір Софонісби ослаб, і вона більше не могла писати, вона протегувала молодим художникам і згодом мала значний вплив на багатьох відомих живописців.
Елізабет Віже-Лебрен (1755 – 1842)
Французька художниця була донькою портретиста Луї Віже. Він навчав її живопису, і до раннього підліткового віку вона писала вже цілком професійно. Їй протегували найбагатші паризькі дами. Вийшовши з сім’ї дрібної буржуазії, Віже, завдяки таланту, змогла здобути прихильність впливових аристократів, зокрема й самого короля Людовика XVI.
У 20 років Віже вийшла заміж. Хоча світські пліткарки попереджали Віже, що її обранець, художник і торговець живописом Жан-Батист-П’єр Лебрен – марнотрат і ловелас, вона все одно одружилася. Зв’язки чоловіка допомогли юній портретистці здобути ще більшу популярність. Зрештою її запросили до Версаля, щоб написати портрет королеви. Марії-Антуанетті робота так сподобалася, що Елізабет стала її офіційною художницею.
Особисте життя художниці було не таким безхмарним, як кар’єра – чоловік змушував її брати учнів і забирав зароблені гроші, а самій Леже приписували любовні романи із замовниками.
Художницю засуджували і за манеру живопису: через її автопортрет вибухнув справжній скандал, адже вона зобразила себе з прочиненим ротом, що на ті часи було вельми непристойно та суперечило всім живописним канонам. Але, як не дивно, її популярності це не шкодило, і Леже була відома не тільки у Франції, а й в інших країнах.
Віже-Лебрен мала фантастичну працездатність і за своє життя написала 662 портрети і близько 200 пейзажів.
Артемізія Джентілескі (1593-1653)
Артемізія Джентілескі була першою жінкою, яку прийняли до Академії живописного мистецтва у Флоренції – першої художньої академії в Європі. Вона народилася в родині художника, тож разом із братами змалку навчалася живопису. Її картину «Сусанна і старці» деякий час вважали роботою її батька.
Вийшовши заміж, Артемізія переїхала до Флоренції – центру творчого життя. Там вона дружила із самим Галілеєм. Навіть народження 5 дітей не завадило її заняттям живописом. Протягом життя вона працювала у Венеції, Неаполі та Лондоні.
Марія Сибілла Меріан (1647-1717)
Марія Сибілла Меріан відома як художниця, мандрівниця, натураліст і ентомолог. Її батько, вітчим і чоловік були художниками. У такому оточенні інтерес дівчини до живопису і графіки заохочувався, і їй вдалося здобути домашню художню освіту. З дитинства вона з особливим інтересом спостерігала за рослинами і комахами, що потім позначилося на її творчому і науковому шляху.
Марія, як і належало, вийшла заміж і народила 2 дочок, але звичний сценарій жіночої долі їй не був цікавий. Меріан поїхала з дітьми в Амстердам і розлучилася з чоловіком. Потім вона вирушила в південноамериканський Суринам, де стала першопрохідцем у вивченні місцевих комах. Повернувшись через 2 роки назад до Амстердама, Марія зайнялася підготовкою книги про комах Суринаму. Паралельно вона підробляла, щоб зібрати кошти на публікацію своєї праці, яка була успішно видана і стала головною в її житті. Художниця і вчена померла після важкої хвороби, а її справу продовжили доньки.
Аделаїда Лабіль-Гіар (1749-1803)
Дочка торговця і дружина співзасновника Академії витончених мистецтв Франції мала можливість займатися живописом і домогтися успіху. У 1783 році Аделаїда стала членкинею Королівської академії живопису, куди на той час могли потрапити одночасно максимум 4 жінки. Її вступ до Академії викликав резонанс: тоді вийшов скандальний памфлет, у якому Лабіль-Гіар звинувачували в нестриманості.
Відчувши на власному досвіді, з якими перепонами стикаються художниці, вона вирішила підтримати колег і почала викладати жінкам. Аделаїда стала першою жінкою, якій було дозволено мати власне ательє в Луврі, де вона займалася з ученицями. 1790 року Лабіль-Гіар озвучила Академії свої пропозиції щодо поліпшення умов для жінок. І їх ухвалили: було скасовано квоту на членство і жінки отримали право входити до правління установи.
Ангеліка Кауфман (1741-1807)
Ангеліка Кауфман теж була дочкою художника. Талант батьки почали помічати у дівчинки, коли їй було всього 4 роки, а в 9 років вона вже писала перші портрети пастеллю. У художниці склалася кар’єра в Італії: вона була членом Академії витончених мистецтв Флоренції, працювала в Мілані та Римі. Але незважаючи на це, Кауфман поїхала до Лондона, де прожила 15 років. Там вона була однією із засновників Королівської Академії мистецтв, писала багато портретів, брала участь у розписі соборів.
Під час життя в Британії Кауфман довірилася графу Фредеріку де Хорну, який захоплювався її талантом і скуповував картини. Вони одружилися, але з’ясувалося, що Хорн був шлюбним аферистом. Після такого розчарування і розлучення Ангеліка замкнулася в собі. У 1781 році вона повернулася в Рим, але продовжувала робити внесок в англійське мистецтво навіть на відстані. Кауфман також була одружена з художником Антоніо Дзуккі, дружила з Гете та іншими діячами культури.
Клара Петерс (1594-1657)
Про нідерландську художницю і майстра натюрморту Клару Петерс відомо вкрай мало. Вона вважається однією з незаслужено забутих авторів – здебільшого через свою стать. Її твори часто приписували іншим авторам, наприклад Пітеру Класу через однакові ініціали. Вважається, що Клара народилася в Антверпені, жила і працювала в Амстердамі та Гаазі. Була одруженою і, найімовірніше, мала гарний смак і чималі статки, бо на її роботах часто зображені предмети розкоші з порцеляни та золота, а також дорогі делікатеси.
Петерс можна вважати справжнім феноменом свого часу. Доступу до оголеної натури у жінок не було, а без цієї можливості їм було важко освоїти так звані «високі» жанри, до яких належали картини на міфологічні та історичні теми. Клара знайшла вихід: вона опанувала жанр, у якому це було не потрібно, і стала успішною в ньому. Сьогодні вона вважається однією з родоначальників голландського натюрморту, і навіть є поняття «коло Петерс» – так називають групу художників, які перейняли у Клари стиль і техніку.
Юдіт Лейстер (1609-1660)
Ще одна нідерландська художниця Юдіт Лейстер прославилася своїми жанровими творами. Її роботи не виставляли майже 200 років, їх приписували художнику Франсу Хальсу і чоловікові художниці Яну Мінсе Моленару. Врятував спадщину унікальний підпис – ініціали із зірочкою, які довгі роки приховували під фальшивими підписами художників-чоловіків, щоб картини продавалися дорожче.
Заговорили про Юдіт Лейстер тільки 1893 року, коли розгорівся скандал навколо її картини в Луврі з підробленим підписом Хальса, нанесеним поверх оригінального. З цим автором у Лейстер була пов’язана і прижиттєва історія. Він взяв до себе одного з її учнів без дозволу Гільдії Святого Луки, до якої вони обидва входили, і Лейстер подала до суду на нього. Після того як Юдіт проявила сміливість і пішла проти старшого художника-чоловіка, вона отримала компенсацію, а її роботи – більше визнання.
Мері Мозер (1744-1819)
Мері Мозер, відома своїми майстерними квітковими натюрмортами, була англійською художницею і входила до Академії мистецтв одночасно з Ангелікою Кауфман, після них ще 1,5 століття жінок туди не приймали. Цікаво, що на загальному портреті академіків жінки «були присутні» лише у вигляді картин на стінах, бо їм заборонялося особисто перебувати там, де були оголені натурники, а за сюжетом картини академіки малювали з натури.
Батько Мері Мозер був художником і майстром по роботі з емаллю. Він з дитинства давав їй уроки, і вже в 14 років Мері отримала першу медаль від Товариства мистецтв. Потім пішли серйозні замовлення від королівських осіб. У 1793 році Мозер вийшла заміж, але продовжила писати картини, а її роботи виставляли в Королівській академії до 1802 року.
Берта Морізо (1841-1895)
Француженка Берта Морізо прожила щасливе й успішне життя. Її багата сім’я заохочувала інтерес Берти та її сестри до мистецтва і всіляко сприяла навчанню дівчаток. З 1864 року Берта стала виставляти свої роботи на Паризькому салоні, щорічній виставці Академії витончених мистецтв Франції. Потім вона переметнулася до «знедолених» – імпресіоністів. Морізо брала участь майже у всіх їхніх виставках і увійшла в історію мистецтва саме як член кола імпресіоністів.
Її чоловіком був Ежен Мане, брат художника Едуарда Мане. Шлюб і народження доньки не завадили Берті займатися мистецтвом, а от її сестра Едма обрала сімейне життя.
Маргарет Кін (1927 – 2022)
Коли Маргарет було 2 роки, її барабанну перетинку пошкодили під час операції. Не маючи можливості нормально чути, вона навчилася дивитися в очі співрозмовника, щоб краще розуміти його. Це позначилося на її майбутній художній манері – характерних «великих очах».
Дівчинка малювала з раннього дитинства, експериментувала з різними техніками, але тематика завжди була незмінною – жінки, діти і тварини. Її другий чоловік, Волтер Кін, почав продавати її роботи під своїм ім’ям. Вони набули популярності, хоча й подобалися далеко не всім. Наприклад, Енді Воргол захоплювався картинами Кін, адресуючи свої захоплення Волтеру. Та й Маргарет публічно визнала його авторство, побоюючись чоловіка.
Але врешті-решт художниця знайшла в собі сміливість заявити про те, хто справжній автор робіт. Їй довелося доводити це в суді. Суддя наказав подружжю написати картину просто при ньому. Волтер послався на біль у руці, а Маргарет з легкістю закінчила роботу за 53 хвилини. Присяжні присудили художниці $4 млн компенсації збитків. Але вона відповіла, що гроші її не хвилюють, вона просто хотіла відновити справедливість.
Після своєї перемоги вона переїхала на Гаваї і вийшла заміж втретє. Маргарет продовжувала працювати майже до самого кінця свого довгого 94-річного життя. Про художницю зняли фільм «Великі очі», головну роль у якому зіграла Емі Адамс.
