Іноді незвичні закони та заборони різних країн стають приводом для жвавих обговорень і жартів. Наприклад, колись в Ізраїлі справді існувала заборона гуляти пляжем із ведмедем, але, на щастя, вона вже втратила чинність. Інакше складно уявити, навіщо взагалі йти на пляж без свого «ведмежого компаньйона».
Втім, попри гумор, деякі, на перший погляд, абсурдні правила й досі діють у різних куточках світу.
Ми зібрали цікаві норми поведінки на закордонних пляжах і ділимося найцікавішими з них нижче. А наприкінці на вас чекає бонус — опис, мабуть, найсуперечливішої заборони.
1. Острів Сардинія, Італія
На пляжах Сардинії суворо заборонено вивозити пісок і мушлі, хоча деякі туристи все ж намагаються це робити. Бажання забрати з собою «частинку пляжу» як сувенір часто закінчується тим, що такі речі виявляють під час перевірок в аеропортах.
Місцева влада вважає це серйозним порушенням, адже унікальні пляжі острова, яким, за оцінками, понад мільйон років, поступово втрачають своє природне багатство. Наприклад, лише влітку 2015 року в аеропорту Елмас у туристів конфіскували приблизно 5 тонн піску. Можна сказати, що деякі відпочивальники буквально намагаються «вивезти Сардинію у валізах».
Місто Тотторі, Японія
У японському місті Тотторі діє незвичне правило: на піску заборонено залишати будь-які написи. Причина в тому, що місцеві піщані дюни, вік яких перевищує 100 тисяч років, є головною природною пам’яткою регіону.
Майорка та острів Боракай
На Майорці ви можете отримати штраф у розмірі 100 євро за, здавалося б, нешкідливе заняття — спорудження піщаних замків. Те саме стосується й філіппінського острова Боракай. Там будівництво піщаних замків заборонено, оскільки це негативно впливає на стан пляжу та його природний вигляд. Тільки тут, на відміну від Майорки, звичайним штрафом не відбудешся: згідно із законами острова пляжні будівельники можуть опинитися у в’язниці.
Пляжі Японії
У Японії туриста можуть не пустити на пляж, якщо у нього видно татуювання. Там досі існують упередження щодо малюнків на тілі, хоча заборону на них скасували ще в 1948 році. З XVII століття татуюваннями клеймили злочинців, а бандити якудза демонстрували свою лояльність до мафії, наносячи тату на все тіло. Якщо вірити Брайану Ешкрафту, автору книги «Японські татуювання: історія, культура та дизайн», то причиною, через яку натільний живопис у 1800 році було оголошено поза законом, став страх того, що зовнішній світ вважатиме японців «примітивними».
Пляжі Італії
В Італії діє чимало правил, що регулюють поведінку в прибережних зонах. Так в країні запровадили директиву під назвою «Безпечні пляжі», яка забороняє будь-яку несанкціоновану торгівлю на узбережжі.
Під заборону потрапляє купівля фактично будь-яких товарів у пляжних продавців — від сонцезахисних окулярів і парасольок до парео, напоїв, морозива чи дитячих іграшок.
Окрім цього, туристів можуть оштрафувати і за замовлення послуг прямо на пляжі — наприклад, масажу або тимчасових татуювань. У деяких випадках штрафи за такі порушення можуть сягати до 7 тисяч євро.
Пляж Ла Пелоза, Сардинія
На пляжі Ла Пелоза, Сардинія, заборонено користуватися рушниками. Розстеляти їх дозволено лише в тому випадку, коли між рушником і піщаною поверхнею є килимок, до якого не прилипає пісок (наприклад, бамбуковий). Такий штраф запроваджено через те, що відпочивальники забирають із собою занадто багато піску, а прибережна зона через це надзвичайно швидко втрачає природний ресурс.
Пляж Корнуолла, Англія
Збирання гальки на пляжах Корнуолла в Англії може обернутися штрафом до приблизно 1 200 євро. Така норма з’явилася не випадково: каміння відіграє важливу роль у захисті узбережжя від ерозії.
Якщо масово забирати гальку, берег поступово втрачає природний бар’єр і стає більш вразливим до дії хвиль. По суті, каміння виконує функцію природного хвилеріза, який допомагає зберігати стабільність пляжу.
Відомий випадок, коли турист, який узяв із собою гальку з Корнуолла, був встановлений відповідними службами. Не знаючи про заборону, він згодом подолав сотні миль, щоб повернути камінці назад на пляж, усвідомивши, що порушив місцеві правила.
Мертл-Біч, Південна Кароліна
На Мертл-Біч у штаті Південна Кароліна діє заборона на використання нецензурної лексики в публічних місцях. Як повідомляє Myrtle Beach Online, лише за минулий рік такі порушення принесли місту понад 22 тисячі доларів штрафів: було виписано 289 штрафів, у середньому по 77 доларів кожен.
Ці правила пояснюють необхідністю підтримання громадського порядку — заборонено використовувати образливі чи непристойні висловлювання на адресу інших людей у публічному просторі.
Як зазначив лейтенант поліції Мертл-Біч Брайан Мерфі, мешканців і туристів закликають дотримуватися цієї норми та ставитися один до одного з повагою й доброзичливістю, на які, за його словами, заслуговує кожен.
Острів Пхукет у Таїланді
На острові Пхукет у Таїланді введено сувору заборону. Популярний пляж Май Кхао полюбився людям тим, що поруч із ним розташована злітно-посадкова смуга аеропорту. Важко втриматися й не зробити унікальне фото літака, що пролітає низько над землею. Але з огляду на нову заборону зробити селфі або просто сфотографуватися на тлі мальовничих краєвидів тут не вийде. З весни 2019 року максимальним покаранням за порушення є вже не штраф, а смертна кара.
На думку керівництва аеропорту, ті, хто фотографує, відволікають пілотів. Деякі з них були засліплені яскравим світлом, яке потрапляло в кабіну літака вночі. Все це становить загрозу безпеці та може призвести до аварійних ситуацій.
Бонус: місто Тропеа, Італія
У місті Тропеа «некрасивим жінкам» заборонено засмагати топлес.
Ще з 1982 року існує доволі незвичний закон, який фактично дозволяє засмагати топлес лише тим жінкам, чиї груди, на думку законодавців, відповідають певним естетичним стандартам. Якщо коротко, це право нібито поширюється лише на молодих жінок, які, за формулюванням документа, здатні «демонструвати красу жіночого тіла».
Водночас сам закон не пояснює, за якими критеріями визначати цю «красу». Через таку невизначеність правило фактично не застосовувалося на практиці, і випадків притягнення до відповідальності за його порушення не зафіксовано. Імовірно, свою роль зіграло й те, що, попри ухвалення закону, жодного органу чи комісії, яка мала б оцінювати відповідність цим суб’єктивним критеріям, так і не створили.
Судячи з усього, на сьогодні ця заборона має скоріше «косметичний» характер: через 45 років її досі не скасували, але юридичної сили вона не має.
