Переглядаючи фільми та серіали, ми насолоджуємось зображеннями палаців: там є і шикарні зали, і секретні проходи, і потаємні кімнати, і гарячі каміни. Але насправді життя у палацах і замках зовсім не було таким романтичним, як ми звикли думати.
- Насамперед необхідно розділити такі поняття, як «замок» та «палац». Різниця між ними полягає зовсім не в наявності веж. Замки, крім іншого, зводилися для захисту, що передбачає наявність товстих стін, важких воріт, веж для спостереження, оборонних ровів. Палаци ж є спорудою для мирного життя. У них є приміщення для балів, обідні та тронні зали, розкішно прикрашені кімнати.
- Тому припустити, що замок може бути затишним, складно. Замки були величезними, холодними будівлями, де гуляли протяги, а ще весь час було темно. Світло надходило з маленьких вікон, часто зовсім без шибок: у ті часи їх могли дозволити собі не всі.
- Обігрівалися палаци та замки камінами. Щоб зберегти тепло, стіни драпірували тканинами та завішували гобеленами. А щоб захистити сплячих від протягів, над ліжками встановлювалися балдахіни.
- На гобеленах спочатку зображувалися історичні та релігійні сюжети. Одна з переваг таких прикрас для стін полягала в тому, що їх легко транспортувати. За бажання такий килим можна було перевісити в іншу кімнату. Господарі замків і палаців часто брали їх у подорожі.
- Життя у палаці чи замку протікало дуже метушливо. Замки були постійним місцем проживання знаті. Багачі могли собі дозволити міняти будинок і переїжджати з усіма слугами та посудом. Причому у подорож вирушали не лише члени сім’ї. Кількість переїжджаючих варіювалася від 30 до 150 осіб. Зрозуміло, господарі мали взяти із собою як дітей, так і конюхів, няньок, іншу прислугу.
- Оскільки вся робота по дому виконувалася вручну, у замках та палацах проживала велика кількість слуг, особливо якщо господар знаходився вдома. Графиня Джоан де Валенс, наприклад, тримала у своєму невеликому замку Гудріч близько 100 слуг.
- Крім високопоставлених осіб та прислуги у замках жило безліч інших людей. Часто у палацах був свій священик.
- Через таку кількість голодних ротів кухарям доводилося важко працювати. У тому ж замку Гудрич кухар графині годував 200 чоловік двічі на день. Причому меню включало складні страви, які ми практично не їмо. На кухні готували лебедів, павичів, жайворонків та чапель.
- Король Генріх VIII вів боротьбу з брудом та смородом. Йому навіть довелося видати указ, який забороняє кухарям працювати оголеними або у брудному одязі, а також спати на підлозі біля вогнища.
- Цей правитель вважається одним із найохайніших. Незважаючи на це, коли він зі свитою виїжджав до іншої резиденції, починалася «велика зачистка»: замок провітрювали, відходи, що скупчилися в резервуарах, вичерпували.
- Щоб слуги не мочилися у саду, король Генріх VIII намалював на «проблемних» місцях червоні хрестики. Але замість того, щоб користуватися туалетом, слуги почали навпаки ходити «у справах» у місця, відзначені королем.
- Загалом бруд був притаманний не тільки англійським дворам. Часто можна зустріти наступні свідчення: «Нерідко можна побачити, як із величезного двору, повного бруду та нечистот, виїжджає жінка в розкішному одязі та купі коштовностей. Її чудову карету тягнуть 6 старих кобил, а лакеї погано причесані».
- У замках та палацах водилися щури. Наприклад, Букінгемський палац намагався їх позбавити ще з часів правління королеви Вікторії. Тоді навіть існувала спеціальна професія – щуролов. У боротьбі зі шкідниками використовувалися пастки, отрути, а також коти. Звичайно, щуролови не застосовували для лову гризунів дудочки – це ще один поширений міф.
- Запах у палацах стояв так собі. Безліч брудних речей зберігалося в кімнатах, та й самі мешканці жител водні процедури не шанували. Часто жителі палаців не турбували себе пошуком нічних горщиків, а випорожнювалися там, де стояли. Навіть у Луврі екскременти були всюди: на парадних сходах та за дверима.
- Якщо мешканці замку все-таки вирішувалися справити потребу, не забруднюючи приміщення, вони або робили це в нічні горщики, які потім виносили слуги, або користувалися гардеробом – невеликою кімнатою, яка розташовувалася із зовнішнього боку замку. Також у ході був переносний туалет – стілець з отвором посередині.
- Безперечно, палаци мали таємні ходи та кімнати. Вони були потрібні, якщо, наприклад, потрібно терміново втекти.
- Попри поширену думку, не всі палаци та замки мали власні підземелля — це, швидше, було винятком із правил. В’язниці розташовувалися у вежах, а не під землею.
- У версальських спальнях стояли дуже короткі ліжка, наче для дітей. Насправді у замку не жили коротуни. Просто в ті часи люди спали переважно напівсидячи. Як правило, вони спиралися на спинку ліжка чи подушки. Є думка, що такий спосіб вибирали для того, щоб було легко дихати, а також для того, щоб поліпшити процес травлення.
Бонус: ще один цікавий факт про життя у палаці
У середні віки до котів ставилися з великим упередженням: у людей вони асоціювалися з відьмами та єретиками. Вчені дійшли висновку, що причиною такої ворожості став незалежний характер котів. Середньовічні люди вважали, що тварини створені для того, щоб служити людині. А кішку, навіть домашню, не можна дресирувати, як собаку. Але не все так сумно: деякі котів не боялися. Як домашніх вихованців їх тримали, наприклад, черниці.
