Страшніше чуми: як приймали пологи у Середньовіччі

Страшніше чуми: як приймали пологи у Середньовіччі

Дивовижні історіїЦікавинки

Ох, як нелегко довелося бідним жінкам у Середні віки. Медицини як такої практично не існувало, що вже говорити про акушерство. Жінки зі страхом чекали години пологів, адже у найважчий момент вони залишалися практично наодинці зі своєю проблемою.

На той час церква мала дуже сильний вплив на людей. Не так закони юридичні, як слово священика регулювало відносини у суспільстві. До всього, що було пов’язане з сеkсуальним життям, ставлення склалося неоднозначне. З одного боку, сеkс вважався гріхом, з іншого — дітей народжувати треба, бажано більше.

Проте жінка після пологів вважалася нечистою, її навіть до церкви не пускали. Вагітність не давала ніяких поблажок і привілеїв: адже не хвороба, просто дитину носиш, марш працювати. Пологи у полі? Так нормально. У хліві? Теж потрібне місце. Пощастить, якщо народжуватимеш у лазні, там хоча б тепло та чисто.

Якщо додати до цього дуже низький рівень гігієни, медицини в цілому та акушерської науки зокрема, не дивно, що жінки під час пологів помирали досить часто. Адже контрацепції тоді не було. Народжували іноді щороку, якщо пощастить вижити у попередніх пологах.

На той час вже почали з’являтися медичні університети. Але лікарями були в основному чоловіки, акушерство серед них вважалося найнезавиднішим і найганебнішим заняттям. Жінки ж до науки доступу не мали, за рідкісними винятками.

На допомогу приходили повитухи. Зазвичай ними ставали багатодітні матері, які не мають жодного медичного досвіду, крім власного досвіду дітонародження. По суті, повитухи лише створювали видимість допомоги — настоювали трав’яні чаї, замовляли воду, розмахували над нещасними породіллями амулетами. Лише деякі з повитух мали здатність, навіть якимсь даром бачення ситуації, вони могли визначити стан народжуючої, положення плоду і дійсно допомагали, докладали зусиль, щоб пологи пройшли успішно.

У разі складних пологів, коли стояло питання життя і смерті, повитухи зверталися за допомогою до хірургів. Але ті, звичайно, брали за свої послуги плату, і не кожна сім’я могла собі дозволити такі витрати.

Про дотримання гігієни та санітарних норм і мови не було. Часто жінки та їх новонароджені малюки гинули від сепсису – зараження крові. Але варто відзначити, що повитухи були набагато охайнішими за лікарів, які часто працювали з трупами і просто не мили руки перед оглядом породіллі!

Як анестезію застосовували трав’яні відвари. Насправді біль вони не полегшували, лише одурманювали. Якщо дитина йшла не головою, а ніжками або попкою, жінку могли підкинути на розтягнутих простирадлах – чомусь повитухи вважали, що через такі маніпуляції плід може зміститися і зайняти правильне положення.

Допомога сумнівна, але народжувати на самоті не можна було. Адже якщо дитина народиться мертвою, жінці доведеться доводити, що це не вона її вбила. Проводили розслідування, вивчали одяг жінки — і лише після цього виносили вердикт, чи винна.

До речі, в королівських сім’ях про усамітнення в цей інтимний момент не могло бути й мови. Сам процес пологів перетворювали на якусь виставу — свідки були покликані пильно стежити, щоб дитину, майбутнього спадкоємця престолу, не підмінили.

Та й взагалі, незважаючи на те, що заможні особи, а особливо члени королівських сімей, мали масу привілеїв, під час пологів вони вмирали так само, як і прості селянки. Антисанітарія процвітала абсолютно скрізь. Чоловіки королів та принцес замовляли портрети дружин напередодні пологів, а ті, своєю чергою, писали заповіти. Адже ризик, що жінка пологи не переживе, був дуже великий. Ось так приречено і з тугою чекали середньовічні жінки на, здавалося б, радісний і щасливий момент.

Та й вагітність представницям аристократичних родин доводилося не виношувати, а вилежувати. Майбутнім мамам найчастіше забороняли покидати свої покої, їх змушували проводити цілі дні лежачи в ліжку при зачинених шторах. А за місяць до пологів їх виселяли в окремі кімнати, де її відвідувати могли лише чоловік та служниці. Про яке тут здоров’я може йтися?

У Середні віки почали перші спроби робити кесарів розтин. І тут у жінки шансів вижити не було. Вона стікала кров’ю: лікарі не розуміли, що матку треба зшивати після розрізу, вони наївно припускали, що вона заросте сама. Першими додумалися, що зашивати треба, грецькі лікарі. Але Європою ця практика поширювалася дуже повільно.

Ситуація почала покращуватися лише в XVI столітті завдяки доктору Амбруазу Паре, який завзято взявся за просування акушерської науки. Лікар був шокований смертністю серед породіль – зі ста жінок гинули двоє. Він організував перше родове відділення у Парижі та справжню акушерську школу. Студентами цього навчального закладу могли стати лише жінки. Незважаючи на короткий курс навчання — лише три місяці — студентки отримували чималий запас знань, це були ще не акушерки, але й не повитухи. До речі, тоді в арсеналі лікарів з’явилися гінекологічні дзеркала.

Джерело