Казки Ганса Крістіяна Андерсена насправді писалися не для дитячої розваги. У кожній є глибокий культурний підтекст, а ще цілий ряд психоделічних образів. “Дюймовочка”, одна з найбільш відомих казок, не стала винятком із правил. Отож, давайте розбиратися, про що на ділі писав казкар.
Взимку 1822 року Андерсен, якого не визнавали сучасники, показав свої роботи відставному морському адміралу Петеру Вульфу. Він, особливо після відходу з військової справи, став все більше займатися перекладами і був досить авторитетним датським літератором.
П’єса Андерсена, якої він намагався вразити Вульфа, йому не сподобалася. А сам активний молодий чоловік викликав багато симпатії. Ганс Крістіан Андерсен став частим гостем в будинку адмірала. Саме там він познайомився з донькою свого нового друга, Генрієттою.
Достовірні зображення Генрієтти до наших днів не дійшли, її образ сильно прикрашений художниками. Зрозуміло лише одне, у неї був маленький зріст (ймовірно, карликовість) і горб.
Дівчина швидко зачарувалася молодим письменником. Але їхні стосунки не стали більш серйозними, ніж дружніми. Генрієтта рано померла. Її здоров’я погіршилося, переїзд в Італію з більш сприятливим кліматом тимчасово допоміг. Але повністю реабілітуватися вона не могла.
Покрашений стан здоров’я дозволив Генрієтті подорожувати. Але теплохід “Австрія”, на якому вона здійснювала одну з поїздок, зазнав аварії. Хвороблива дівчина її не пережила.
Друг важко переживав смерть Генрієтти. Він отримав фобію перед водним транспортом, став панічно боятися пожеж. До кінця своїх днів він носив з собою мотузку, як думав Андерсен, вона може допомогти йому вибратися з такого лиха. Ну а пам’ять про свою подругу він зберіг за допомогою нової казки.
