Коли ми дивимося фільми, в яких герої, що потрапили в біду, відчайдушно борються за життя, нам здається, що навички виживання нам не знадобляться. Однак кожен із нас може зіткнутися віч-на-віч зі смертельною небезпекою. Наприклад, школярці Джуліані Кьопке, яка встала на ноги після падіння літака з висоти 3 тис. метрів, довелося виживати в тропічному лісі. А моряк Пун Лім опинився загубленим на самотньому плоті в океані на кілька місяців, але придумав стільки хитрощів для свого порятунку, що йому позаздрив би навіть Індіана Джонс.
Ми щиро віримо в силу людського духу, тому хочемо розповісти вам історії про людей, які зуміли сказати смерті «Не сьогодні», навіть коли шансів майже не залишалося.
Джуліана Кьопке: після падіння літака з висоти 3 тис. метрів підвелася й пішла крізь джунглі
Історія Джуліани Кьопке вражає навіть сьогодні. Вона стала єдиною людиною, якій вдалося вижити після падіння літака з висоти близько 3 тисяч метрів, а потім ще дев’ять днів самотужки долати непрохідні джунглі, щоб знайти допомогу.
24 грудня 1971 року 17-річна школярка разом із матір’ю летіла до батька, аби провести з ним різдвяні свята. Приблизно через пів години після зльоту в пасажирський літак влучила блискавка, через що спалахнула пожежа. Повітряне судно розбилося посеред густих тропічних лісів Перу.
До тями Джуліана прийшла лише наступного дня. Через численні травми вона змогла підвестися лише через кілька днів. Серед уламків літака дівчина знайшла трохи цукерок, які стали її єдиною їжею, після чого, кульгаючи, вирушила в дорогу. Вона згадала поради свого батька, який навчав її правилам виживання в джунглях, і почала рухатися вниз за течією струмка, сподіваючись вийти до людей.
На дев’ятий день виснажлива подорож принесла результат. Джуліана натрапила на моторний човен, біля якого залишилася каністра з пальним. Використовуючи бензин, вона очистила поранену руку від личинок комах, що завелися в рані. Незабаром повернулися власники човна — місцеві лісоруби. Вони надали дівчині першу допомогу, а потім доправили її до лікарні.
Неймовірна історія порятунку Джуліани надихнула творців художнього фільму «Чудеса ще трапляються». Через кілька років саме ця стрічка допомогла вижити ще одній пасажирці авіакатастрофи.
24 серпня 1981 року 20-річна Лариса Савицька разом із чоловіком поверталася додому після весільної подорожі, коли літак Ан-24 потрапив у катастрофу. У критичний момент дівчина згадала сцену з фільму про Джуліану й намагалася прийняти в кріслі положення, яке могло збільшити шанси на виживання.
Чоловік Лариси загинув, однак сама вона, попри важкі травми, вижила. Використовуючи уламки літака, дівчина облаштувала собі тимчасове укриття й чекала на допомогу. Через дві доби її знайшли рятувальники та евакуювали до лікарні. Дві історії, розділені десятьма роками, стали прикладом того, як сила волі, знання та навіть випадково побачений фільм можуть подарувати людині шанс на життя.
Мауро Проспері: провів у пустелі 9 днів без карти, їжі та з половиною пляшки води
Історія італійця Мауро Проспері — ще один неймовірний приклад людської витривалості. У 1994 році 39-річний спортсмен вирішив випробувати себе, взявши участь у шестиденному марафоні через пустелю Сахара. Однак під час забігу здійнялася потужна піщана буря, яка збила його з маршруту. У той момент поруч не було жодного іншого учасника, тож Мауро залишився сам на безкраїх пісках.
Не припиняючи пошуків виходу, він випадково натрапив на покинуту хатину. Там чоловік знайшов кажанів, які на деякий час стали його єдиною їжею. Запас води був мізерним — лише половина пляшки, тому він намагався витрачати її якомога економніше. Упродовж трьох днів, щоб не померти від спраги, Мауро був змушений пити власну сечу.
З кожним днем надія на порятунок згасала. У якийсь момент мандрівник навіть змирився з думкою про смерть і написав дружині прощального листа. Але, усвідомивши, що ще має сили боротися, він залишив прихисток і знову вирушив у дорогу.
Мауро пригадав пораду, яку колись почув: якщо заблукав у пустелі, вранці потрібно рухатися в напрямку хмар на горизонті. Він вирішив довіритися цьому правилу. На восьмий день його очікувала справжня винагорода — попереду з’явилася оаза. Після багатьох днів виснаження чоловік кілька годин відновлював сили біля води, а потім знову продовжив шлях.
Наступного дня удача нарешті усміхнулася йому. Проспері побачив кіз, а неподалік — юну пастушку. Це означало, що людське поселення зовсім близько. Дівчинка провела виснаженого мандрівника до табору берберів, де місцеві жінки нагодували його, а згодом викликали поліцію. Так завершилася дев’ятиденна боротьба Мауро Проспері за власне життя.
Рікі Мігі: провів 10 тижнів в австралійській пустелі, ловлячи жаб і коників
Австралієць Рікі Мігі став одним із найвідоміших людей, яким вдалося вижити в майже безнадійних умовах. У січні 2006 року він опинився посеред австралійської пустелі й провів там близько десяти тижнів без запасів їжі та питної води.
Сам Рікі розповідав, що перед цим підвозив незнайомого чоловіка, після чого втратив свідомість. Отямився він уже в ямі посеред пустелі, не розуміючи, як там опинився. Водночас існує й інша версія подій, за якою його автомобіль просто зламався далеко від населених місць.
Щоб хоч трохи захиститися від нестерпного сонця, чоловік натягнув футболку на голову й пересувався лише вранці та ввечері, коли спека була менш виснажливою. Через гостру нестачу води йому доводилося пити власну сечу, аби не загинути від зневоднення.
Приблизно на десятий день поневірянь Рікі натрапив на річку. Однак замість того, щоб рухатися вниз за течією в пошуках людей, він пішов у протилежному напрямку. Не зустрівши жодної живої душі, чоловік облаштував примітивний притулок із гілок і каміння, а їжу знаходив просто в дикій природі. Його раціон складався з п’явок, жаб, мурах і коників. П’явок він їв сирими, коників підсушував під палючим сонцем, а жаб готував на вогні.
Після кількох тижнів такого існування Рікі надзвичайно схуд і був виснажений до межі. Зрештою він зібрав останні сили, вирушив далі й невдовзі натрапив на фермера, який доправив його до лікарні.
Пізніше Рікі Мігі описав пережите у власній книзі, а його історія стала одним із найвідоміших прикладів людської витривалості. Цікаво, що автомобіль, з якого, ймовірно, почалися його пригоди, так ніколи й не був знайдений.
Ада Блекджек: протягом кількох місяців самотужки виживала в Арктиці серед білих ведмедів
Історія Ади Блекджек стала одним із найяскравіших прикладів мужності та сили людського духу. Їй вдалося пережити кілька місяців у суворих умовах Арктики, залишаючись наодинці серед крижаних просторів і постійної загрози зустрічі з білими ведмедями.
У серпні 1921 року, коли їй виповнилося 23 роки, Ада Блекджек приєдналася до полярної експедиції, що вирушила на острів Врангеля. Там вона мала допомагати учасникам походу як швачка. Дослідники очікували, що наступного літа до них прибуде корабель із провізією та листами з материка, однак судно так і не з’явилося, залишивши експедицію без очікуваної підтримки.
У січні 1923 року троє учасників експедиції вирішили самостійно вирушити на материк у пошуках порятунку. На острові залишилися Ада та ще один полярник, який через погіршення здоров’я вже не міг продовжувати шлях. Жінці довелося не лише боротися за власне життя, а й доглядати за хворим чоловіком, який через свій стан часто виплескував на неї роздратування. На початку літа він помер, і Ада залишилася зовсім одна, не маючи навіть сил належним чином його поховати.
Щоб захиститися від білих ведмедів, які могли проникнути до житла, Ада заблокувала вхід важкими ящиками, а сама перебралася до невеликої комори. Виживати їй допомагали власна винахідливість і наполегливість: вона ставила пастки на песців, полювала на птахів і самостійно добувала їжу.
Попри повну ізоляцію та важкі умови, Ада не втрачала сили духу. Вона вела щоденник, фіксуючи події свого життя, а також навчилася фотографувати. Лише 19 серпня 1923 року її багатомісячне випробування завершилося — до острова Врангеля прибув корабель, який врятував жінку.
Хуана Марія: провела на острові в повній самоті понад 18 років
Доля Хуани Марії, останньої відомої представниці індіанського племені ніколеньо, була сповнена випробувань. Вона провела понад 18 років у повній самотності на безлюдному острові Сан-Ніколас — землі, яка була її рідним домом.
У 1835 році американська влада вирішила перевезти всіх жителів острова на материк, вважаючи, що так вони зможуть адаптуватися до нового способу життя. Проте ця спроба «цивілізації» обернулася катастрофою: після переселення майже всі представники племені загинули протягом року, оскільки їхній організм не мав захисту від хвороб, які були поширеними серед мешканців материка.
Сама ж Хуана Марія залишилася на острові. За однією з версій, її випадково не забрали під час евакуації, за іншою — вона сама вистрибнула з корабля й повернулася додому вплав. Перші роки жінка ховалася в печері, уникаючи зустрічей із мисливцями, які навідувалися на острів. Вона виживала завдяки рибальству та збору пташиних яєць. Згодом, коли сторонні перестали з’являтися, облаштувала собі житло з китових кісток і тюленячих шкур.
Так тривало до 1853 року, коли самотню жінку випадково знайшов мисливець на морських видр. Саме після порятунку вона отримала ім’я Хуана Марія, під яким і залишилася в історії.
Попри майже два десятиліття повної ізоляції, жінка зберегла здоровий глузд і ясність мислення. Однак спілкуватися зі своїм рятівником вона не могла — їхні мови були зовсім різними, тому вони порозумівалися лише за допомогою жестів. Мисливець забрав її на материк, сподіваючись подарувати їй нове життя. На жаль, її порятунок виявився нетривалим. На жаль, порятунок Хуани Марії виявився недовгим. Через сім тижнів після прибуття на материк вона померла від бактеріальної дизентерії — тієї самої хвороби, яка роками раніше призвела до загибелі майже всього її народу.
Тамі Ешкрафт: протрималася 40 днів на пошкодженій яхті в океані, почувши примарний голос нареченого
Історія американки Тамі Олдхем Ешкрафт доводить, що сила людського духу здатна творити справжні дива. У 1983 році вона провела 40 днів посеред Тихого океану на пошкодженій яхті й змогла самотужки дістатися берега.
Тоді Тамі разом зі своїм нареченим Річардом Шарпом переганяла яхту «Хазана» з Таїті до Сан-Дієго. Для пари, яка планувала весілля, подібні морські переходи не були чимось незвичним. Однак цього разу їхній маршрут перетнув потужний ураган. Стихія перекинула судно, Річарда змило за борт, а Тамі, отримавши сильний удар по голові, втратила свідомість.
Прокинувшись лише наступного дня, вона усвідомила, що залишилася зовсім одна. Наречений загинув, двигун і радіозв’язок не працювали, а запасів їжі було обмаль. Після кількох днів відчаю жінка вирішила не здаватися й почала боротися за власне життя.
Спершу їй вдалося перевернути яхту у правильне положення, змістивши вантаж і скориставшись силою хвиль. Потім вона власноруч зробила тимчасове вітрило з підручних матеріалів, а напрямок руху визначала за допомогою секстанта. Щоб не померти від спраги, Тамі спорудила пристрій для збору дощової води та роси.
Увесь цей період вона трималася завдяки невеликим запасам їжі, які вдалося зберегти після катастрофи, а також завдяки риболовлі. Згодом жінка розповідала, що в найскладніші хвилини їй здавалося, ніби вона чує голос свого загиблого коханого. Це відчуття допомагало їй не здаватися, зберігати віру в порятунок і продовжувати боротьбу.
Через 40 днів після катастрофи яхта «Хазана», яку вже давно вважали затонулою, самостійно увійшла до гавані Гаваїв. На той момент Тамі втратила близько 18 кілограмів ваги, але залишилася живою.
Після пережитої трагедії вона змогла впоратися з глибокою депресією, знову знайшла кохання, створила сім’ю та, попри страшний досвід, не відмовилася від своєї пристрасті до вітрильного спорту.
Пун Лім: прожив 133 дні в океані на плоті, боровся з акулою та придумав безліч хитрощів для виживання
Історія китайського моряка Пуна Ліма, відомого також як Пань Лянь, стала символом неймовірної витримки та незламності людського духу. Після аварії корабля він опинився один посеред безкрайніх вод океану й провів на невеликому рятувальному плоту 133 дні, самостійно борючись за життя в надзвичайно суворих умовах.
У 1942 році Пун Лім працював стюардом на британському торговельному судні «Бен Ломонд», яке прямувало з Кейптауна до Південної Америки. Під час рейсу корабель торпедував німецький підводний човен. Після затоплення судна моряк опинився у воді, але помітив неподалік порожній рятувальний пліт. Саме він і подарував чоловікові шанс на життя.
На борту плота були невеликі запаси їжі та води: консерви, згущене молоко, шоколад і прісна вода, якої вистачало лише на кілька днів. Усвідомлюючи, що допомога може не прийти, Пун Лім почав використовувати всю свою винахідливість. Щоб підтримувати фізичну форму, він прив’язувався мотузкою до плота й плавав поряд, хоча робив це обережно, аби не привабити акул.
Для пиття моряк збирав дощову воду, яка накопичувалася на тенті. Коли запаси їжі закінчилися, він власноруч виготовив рибальські снасті. Зі старої пружини від ліхтарика він виготовив саморобні гачки, а розплетений металевий тросперетворивна волосінь. Як приманку використав залишки консервованої шинки, завдяки чому зміг регулярно добуватисобі рибу й підтримувати сили.
Ліза Теріс: провела 28 днів у лісі без навичок виживання
Студентка з Алабами Ліза Теріс провела майже місяць у лісах у повній самоті. Усе почалося 23 липня 2017 року: дівчина була з двома своїми знайомими, коли ті вирішили пограбувати мисливський будиночок. Ліза втекла від них і опинилася зовсім сама — без води, їжі, теплого одягу та інших необхідних речей.
У 25-річної мешканки міста не було жодних навичок орієнтування, і вона блукала лісом колами, не маючи змоги знайти дорогу. Дівчина навіть не мала особливих знань про те, що можна, а що не можна їсти в лісах Алабами, тому вживала в їжу те, що знаходила під ногами і що здавалося їй придатним, наприклад ягоди та гриби. Воду вона брала зі струмка.
За цей час дівчина схудла приблизно на 23 кг. У якийсь момент їй вдалося вийти до автомагістралі. Це була досить безлюдна ділянка, але жінка, що проїжджала повз, випадково помітила її й зупинилася, щоб допомогти: Ліза була вкрита укусами комах, синцями та подряпинами, черевиків на ній не було. Жінка викликала поліцію. Родина Лізи була щаслива дізнатися, що вона жива.
