Історію часто уявляють романтичною — завдяки фільмам на кшталт «Трої», «Гладіатора» чи серіалу «Спартак». Але варто заглибитися хоча б трохи, і романтика швидко зникає. Перед нами відкриваються справжні, інколи дуже дивні звички минулого: від прання одягу в… сечі до носіння ананаса на вечірки виключно як аксесуара, а не частування.
Далі ви знайдете найнеочікуваніші та найдивніші історичні практики, які допоможуть краще зрозуміти, ким були наші предки — і чому деякі їхні звички сьогодні здаються абсолютно неймовірними.
У стародавніх греків чоловіки цілувалися між собою, але не з дружинами
У Стародавній Греції поцілунок мав зовсім інше значення — це був жест поваги, а не романтичної прихильності. Чоловіки одного соціального статусу могли привітати одне одного поцілунком у губи, а в інших випадках — у щоку. Натомість поцілунки між чоловіком і жінкою засуджувались, адже жінок не вважали рівними в суспільстві.
У вікторіанську епоху чоловіки пили чай з “вусатих чашок”
Якщо джентльмен пишався своїми вусами так само сильно, як і любов’ю до чаю, у XIX столітті для цього була спеціальна інновація. Винайшли особливі чашки з невеликим виступом-захистом, який не давав чаю намочити вуса. Так з’явилася «вусата чашка».
Її автором вважають британського майстра кераміки Харві Адамса, який створив перші екземпляри у 1870-х роках. Попит був настільки високим, що вже через півтора десятиліття він міг безтурботно піти на пенсію.
Для греків справжня мужність — це спідниці, а не штани
У давньогрецькій культурі чоловічим одягом вважалися спідниці, хітони та тоги — саме їх носили воїни та високопоставлені громадяни. Штани ж асоціювалися з «варварами» — переважно персами — і виглядали, з погляду греків, надто жіночними та смішними.
Саме тому Бред Пітт у фільмі «Троя» з’являється в короткій шкіряній спідниці — це історично точне відтворення образу Ахіллеса.
Ананас був символом розкоші та високого статусу
Задовго до того, як ананаси з’явилися в консервних банках, цей фрукт був настільки дорогим, що його навіть не їли. У XVI–XVII століттях один ананас коштував ціле багатство — тисячі фунтів. Багатії носили його із собою на бали та прийоми як ознаку статусу… поки фрукт не починав псуватися і його доводилося викидати.
Давні єгиптяни спали на дерев’яних та кам’яних подушках
М’які подушки — це розкіш сучасності. У Давньому Єгипті й Китаї голови підкладали на дерев’яні, кам’яні або порцелянові підголівники. Люди спали на підлозі, а такі підставки піднімали голову, захищаючи її від комах.
Зручність була не головним — ці подушки мали й ритуальне значення. Їх навіть клали до могил, адже голову вважали священною частиною тіла.
У XIX столітті кетчуп продавали як ліки
Колись кетчуп виглядав зовсім не так, як зараз: його робили з грибів, цибулі та спецій, а не з помідорів. Спершу він з’явився в Азії, а з часом став світовим продуктом.
У 1800-х роках підприємець Джон Кук Беннет почав продавати томатний кетчуп як лікувальний засіб. Йому приписували неймовірні корисні властивості, і «лікарський кетчуп» став популярним. Але коли ринок заполонили дешеві підробки, ця мода швидко зійшла нанівець приблизно у 1850 році.
У XVI столітті мумії використовували як ліки
Староєгипетські мумії надихнули безліч легенд і фільмів, де їх часто зображують моторошними істотами. Але колись до них ставилися зовсім інакше. У XII–XVI століттях перемелені мумії застосовували як лікувальний засіб — здебільшого через бітум у їхньому складі, якому приписували цілющі властивості.
Ба більше — порошок мумії використовували як фарбу. Саме з нього отримували популярний коричневий відтінок, і однієї мумії вистачало художникам на десятиліття.
Лицарям обов’язково було митися — хоча б перед посвятою
Попри романтичні образи Голлівуду, середньовіччя було дуже далеким від чистоти. Купання вважалося скоріше винятком, а не звичною гігієною. Та перед важливою подією, наприклад посвятою в лицарі, ритуальна ванна була обов’язковою. Так виник Орден Бані — «орден купання». Хоч один день перед церемонією претендент мав пахнути приємніше за решту.
Для римлян сеча була чудовим мийним засобом
У сучасному світі сеча — це просто відходи. А ось у Стародавньому Римі її цінували за високий вміст аміаку. Він чудово відбілював і очищав тканини. Тому пральні Помпеїв і Риму замочували брудний одяг у застояній сечі, щоб вивести плями та жир.
Так звані фуллери — працівники пралень — топтали одяг у великих чанах із сечею, відновлюючи його чистоту найефективнішим способом, який тоді був відомий.
Любов демонстрували, буквально збираючи сльози в маленькі флакони
Перші «ловильники сліз» з’явилися ще близько 400 року до н.е. Жінки збирали сльози, пролиті за чоловіками, які загинули або були на війні, у спеціальні пляшечки — лакриматорії. Вважалося: що більше сліз назбирано, то чистіше й благочестивіше серце жінки. Згодом ці флакони почали використовувати вже не для сліз, а для зберігання пахощів та олій.
Колись зубні протези робили з реальних людських зубів
Сьогодні протези виготовляють зі штучних безпечних матеріалів, які служать роками. Але багато століть тому, якщо людина втрачала зуби, їй могли зробити нові — справжні.
У давнину протези створювали з людських зубів, які називали «зубами Ватерлоо». Подейкують, що їх часто збирали з тіл загиблих на полі бою… хоча зуби можна було й купити у живих людей.
Піт гладіаторів — косметичний засіб, що цінувався в Давньому Римі
Уявіть: ви — римлянка, яка мріє виглядати привабливо. Одним із «елітних» засобів краси для вас був… піт гладіаторів. Після бою піт, кров і пил з їхніх тіл обережно зішкрібали та продавали в ампулах просто біля арени.
Поки заможні жінки купували дорогі креми й парфуми, середній клас обирав доступніший, але не менш популярний «еліксир краси» — гладіаторський піт.
