Іноді нам здається: «От раніше мода була цікавіша!». Але варто лишень трохи зазирнути в минуле — і бажання повернути ті часи зникає без сліду. Моноброви, розфарбоване декольте в синіх візерунках і корсети, що стискали талію до 33 сантиметрів… Якось не дуже хочеться це повторити, правда ж?
Синя фарба і глибокі декольте
У XVII столітті мода на декольте була настільки відвертою, що навіть сучасні зірки червоних доріжок могли б замислитися перед таким виходом. Але тодішніх панянок це анітрохи не бентежило — навпаки! Щоб підкреслити витонченість, вони ще й малювали сині вени на грудях і шиї, створюючи ефект прозорої, тендітної шкіри.
Немовлята задають тренди
У кінці XIV століття, за часів королеви Єлизавети Баварської, з’явився доволі незвичний і дивний за сучасними мірками ідеал краси — високе чоло та витягнута шия. Щоб відповідати цим канонам, жінки голили волосся на лобі й потилиці, а також вискубували брови. Такий образ мав нагадувати дитячу голівку — символ невинності та духовної чистоти.
Зволожена шкіра – понад усе
Знатні панянки Давнього Риму мали доступ до справжнього «делікатесу» римської б’юті-індустрії — поту гладіаторів. Його спеціально збирали у флакони, змішували з оливковою олією й презентували як еліксир краси, що покращує колір обличчя. Схоже, римлянки точно не страждали на підвищену гидливість.
Дві брови добре, але одна краще
У Стародавній Греції ідеалом вважалася моноброва. Якщо природа такої не подарувала, жінки вдавалися до хитрощів — приклеювали на перенісся козячу шерсть, створюючи «єдину» стильну лінію.
Гліттер на обличчі – це нові “мушки”?
Епоха бароко привнесла у світ моди справжні перевороти, змінивши уявлення про красу. У цей період з’явилися перші журнали, присвячені модним тенденціям, а також популяризувалися маскаради. Жінки того часу прикрашали свої обличчя чим тільки могли – від тканинних квіточок до паперових зірочок.
Тоді ж зародилася мода на «мушки» – маленькі родимки, які носили як символи особистого статусу. Наприклад, родимка на правій щоці означала, що жінка заміжня, на лівій – що вона заручена, а родимка в куточку ока слугувала таємним знаком наявності любовного захоплення.
Джентльмени віддають перевагу блондинкам. Представники Проторенесансу – теж
Завдяки поезії Петрарки, який прославляв свою музу Лауру як ідеал не лише краси, а й доброчесності, у XV столітті серед жінок набрала популярності мода на світле, «ангельське» волосся. Щоб досягти бажаного золотистого відтінку, дамам доводилося вдаватися до складного фарбування. У трактатах XII століття описували процедуру, яка тривала кілька днів: спочатку наносили першу суміш, закутували голову листям і залишали на два дні, потім змивали й наносили другу — її тримали ще дві доби. Справжнє випробування заради краси.
Нігті чим довші, тим краще
У Китаї довгі нігті впродовж кількох століть вважалися ознакою статусу, адже свідчили: їхній власник достатньо заможний, щоб нічого не робити власноруч — за нього все виконують слуги.
Особливо цей тренд набув популярності за часів династії Цін, яка правила майже 300 років до початку XX століття. Представники еліти відрощували нігті до 25 сантиметрів, хоча така довжина була дуже незручною. Тому часто обмежувалися лише мізинцем і безіменним пальцем. Щоб уберегти «символ розкоші» від поломки, на нігті вдягали спеціальні захисні футляри зі срібла, золота або інкрустовані камінням.
Б’юті-секрет стародавніх римлян
Ми знаємо, що греки і римляни обожнювали піклуватися про свою зовнішність і використовували ефірні олії для підтримки здоров’я, але один метод, який викликає у нас сумніви, – це грязьові ванни з послідом. Так-так, греки і римляни вірили, що крокодилячі випорожнення омолоджують шкіру, і часто натирали себе сумішшю бруду і посліду.
Чорні зуби, білі мрії
Практика «Охагуро», або чорніння зубів, була популярною в Японії в період Хейан і Едо. Цей ритуал вважався знаком краси і зрілості. Для чорніння використовували розчин Канемідзу – суміш залізної тирси, оцту, чаю та рисового вина. Хоча цей процес не призводив до постійної зміни кольору зубів, кажуть, що він залишав вельми неприємний запах.
Традицію охагуро практикували переважно заміжні жінки, представниці аристократії. Практика зустрічалася і за межами палацових кіл, але тільки, в театральних постановках, коли акторки грали панянок, що через свій шляхетний статус купалися в грошах або куртизанок.
