Завдяки розвитку сучасної науки ми знаємо про багато плюсів і мінусів гігієнічних і косметичних процедур. Жінки минулих століть теж бажали зберегти здоров’я, а заодно мати привабливий вигляд. Щоправда, для досягнення цих цілей вони часом використовували абсолютно дивні засоби.
У Середньовіччі туалет міг стати причиною ворожнечі між сусідами
Вважається, що в Середньовіччі на вулицях панувала жахлива антисанітарія, і люди справляли нужду там, де їм заманеться. Однак насправді закон наказував жителям і приїжджим користуватися громадськими туалетами або власними приміщеннями. Порушники ж могли нарватися на серйозний прочухан. Найчастіше туалетну кімнату облаштовували на другому або третьому поверсі, підключаючи її за допомогою дренажної труби до вигрібної ями.
Деякі хитруни намагалися заощадити і не встановлювали труби, через що всі відходи виливалися прямо на подвір’я і скупчувалися біля стін сусідніх будівель. Інші домовласники занадто рідко чистили вигрібні ями, що призводило до їх переповнення. Усе це спричиняло серйозні конфлікти між власниками будинків, тому в XIII столітті в Лондоні запровадили законодавство, що регулює розміщення вигрібних ям і відхожих місць.
Багато багатоквартирних будинків, розташованих у бідних кварталах, часто будували без туалетів. Однак це не означало, що жителі опинялися в безвихідній ситуації. У більшості великих міст обов’язково було кілька громадських туалетів. Зазвичай їх будували на березі річки або на мосту, щоб відходи відразу змивалися водою. Багато таких закладів зводилися на гроші благодійників і були безкоштовними.
Інші ж здавалися в оренду підприємцям на тривалий термін, і останні мали підтримувати туалети в чистоті та порядку. Тому орендарі, найімовірніше, брали невелику плату з відвідувачів. Найбільший громадський туалет у Лондоні був побудований у 1420-х роках. Будівля була розділена на дві половини: жіночу та чоловічу. У кожній облаштували 64 посадкових місця, тож туалет міг вмістити одночасно 128 осіб.
Дами йшли на різні хитрощі, щоб зменшити груди
В епоху Середньовіччя пишні дамські груди не були в пошані. Знатні жінки зазвичай наймали годувальниць для своїх нащадків, тому значні форми здавалися вульгарними. Виправити ситуацію міг щільний рушник, тому панночкам рекомендували бинтувати груди, щоб не виглядати як простолюдинки. Інші жінки носили спідню білизну, що нагадувала сучасні бюстгальтери.
До нижньої сорочки пришивали два мішечки, які можна було регулювати за допомогою лямок. Панянки одягали таку сорочку вранці, потім укладали груди в мішечки і затягували лямки. Деякі дами примудрялися підняти бюст, щоб привернути до нього увагу протилежної статі, що вважалося цілковитою непристойністю. Власниці пишного бюста, навпаки, кроїли занадто тісні мішечки, щоб приховати великі груди.
Справжня красуня епохи Відродження мала володіти невеликими, ідеально округлими грудьми, що нагадують за формою яблука. Якщо дівчина не могла похвалитися такими формами, їй пропонували натирати бюст пастою з перемеленої зіри і води, потім перетягувати груди ганчірочкою, вимоченою в оцті, і ходити так три дні. Трохи пізніше в моду увійшли корсети, які позбавили дам багатьох подібних проблем.
Зуби натирали металевою пилкою
До кінця XVI століття цукор почав дешевшати, і його купівлю могли дозволити собі навіть представники середнього класу. Після цього дедалі більше людей у Європі стали страждати від різних стоматологічних проблем. Однак лікарі того часу не пов’язували вживання цукру з псуванням зубів. Ба більше, вони пропонували лікувати зубні захворювання саме з його допомогою.
Один із найпопулярніших ополіскувачів для рота готували з подрібненого каменю, деревної смоли, цукрової пудри та рожевої води. Цей засіб ненадовго освіжав подих, але за регулярного використання тільки погіршував стан зубів. Щоб домогтися білосніжної посмішки, люди натирали зуби порошком з подрібненого галунового каменю або товчених перлів. Це дійсно допомагало позбутися нальоту, але заодно руйнувало емаль.
У XVII столітті цирульники використовували металеві пилки, щоб повернути зубам білизну. На жаль, ці інструменти діяли так само, як і перлова паста. У результаті пацієнт втрачав зубну емаль, а згодом – і самі зуби.
У XIX столітті дамське волосся було справжнім скарбом
У XIX столітті для створення шиньйонів і перук була потрібна просто неймовірна кількість волосся. Зазвичай торговці скрупульозно прочісували села в пошуках дівчат з довгими косами. Причому панянки досить охоче стриглися, адже за розкішну копицю пропонувалася непогана плата. У деяких містечках із цього дійства влаштовували цілі шоу.
Дівчат з довгими локонами запрошували на сцену, а потім серед охочих купити волосся влаштовували аукціон. Влада деяких міст забороняла публічну стрижку і дозволяла торговцям купувати локони тільки на ярмарках у спеціальних наметах. Для того щоб шевелюра повністю відросла, потрібно близько 3-4 років, тому деякі купці після стрижки залишали панянкам аванс і поверталися за новою партією волосся через кілька років.
Ситуація змінилася, коли багато панянок стали переїжджати з села в місто. Їм хотілося хизуватися в ошатних капелюшках, а такі головні убори вимагали довгого волосся. У результаті дівчата дозволяли зістригти тільки кілька пасом у районі потилиці, а потім маскували цю втрату за допомогою хитромудрої зачіски.
Коли наприкінці XIX століття в моду увійшли гігантські капелюхи, попит на волосся ще більше зріс. Ці головні убори утримувалися за допомогою волосяних кульок, які називали «щурами». Тоді торговці знайшли нове джерело для поповнення своїх запасів – монастирі. За чутками, одна з таких установ у 1890-х роках продала волосся на суму 657 тисяч фунтів стерлінгів.
Замість туалетного паперу люди використовували качани кукурудзи і мотузки
До другої половини XIX століття туалетний папір у деяких країнах не користувався великою популярністю, хоча виробники намагалися переконати людей купувати саме цей гігієнічний засіб. Однак багатьом здавалося зайвим марнотратством витрачати гроші на папір, коли під рукою був безкоштовний і цілком зручний аналог. Тому люди ходили в туалет із кукурудзяними качанами. Багато хто відзначав, що лушпиння було досить м’яким, а форма качана ідеально підходила для цих гігієнічних цілей.
На суднах же замість туалетного паперу використовувалася «буксирна ганчірка». Потерту, м’яку мотузку прив’язували до тієї частини корабля, де моряки зазвичай справляли природні потреби. Після використання «буксирну ганчірку» викидали назад у море, щоб хвилі могли її очистити. Найчастіше туалет розміщували на носі судна, поруч із основою бушприта, щоб хвилі змивали всі відходи.
Зазвичай тут облаштовували одне або два дерев’яні сидіння з металевою трубкою для змиву відходів. Однак відвідування такого туалету було справою небезпечною, і моряки сильно ризикували, справляючи нужду. Високі хвилі легко проникали крізь решітку в основі бушприта і могли запросто змити людину за борт. Деякі морські вовки, побоюючись за своє життя, воліли пошукати затишний куточок у трюмі. Щоб запобігти антисанітарії на борту, в команді була спеціальна людина, яка відловлювала таких порушників.
Саморобні тампони існували і в XVIII столітті
До розвитку сучасної медицини дослідники не надто добре розуміли причину жіночої менструації. Багато вчених чоловіків припускали, що будь-яка з’їдена їжа розщеплювалася в організмі людини на чотири основоположні рідини. Чоловіки, через свої фізичні особливості, могли ці рідини засвоїти, а ось жінкам доводилося позбуватися надлишків, що і призводило до настання місячних. Причому вважалося, що панянкам у цей період не можна дивитися в дзеркало, інакше воно розіб’ється, а також ходити по траві, оскільки вся рослинність зів’яне.
Однак жінкам так чи інакше доводилося вибиратися з дому. Щоб уникнути конфузу, у XVIII столітті вони використовували саморобні тампони. Обстругану паличку розміром з мізинець обмотували лляними ганчірками, які надійно зшивали. До виробу кріпили довгу мотузку, і деякі панянки про всяк випадок прив’язували тампони до ноги. Такі вироби були одноразовими. Інший варіант робили з невеликого мішечка, в який укладали вату або губку. Ці тампони можна було використовувати кілька разів, прокип’ятивши мішок і замінивши наповнювач.
Лікарі радили чоловікам відрощувати бороди
У другій половині XIX століття багато жителів великих міст страждали від смогу, оскільки більшість будинків обігрівалися вугільними печами. Піклуючись про здоров’я своїх пацієнтів, лікарі радили чоловікам відрощувати густі й пишні бороди. Передбачалося, що волоски перешкоджають проникненню шкідливого диму і хвороботворних бактерій в організм джентльменів. Інші дослідники вважали, що наявність бороди допомагає розслабленню горла, а отже, воно менше болітиме після публічних виступів. На жаль, сучасна медицина відкидає обидва ці твердження.
У вікторіанську епоху з’явилося безліч цікавих винаходів, які були покликані поліпшити здоров’я чоловіків і жінок. На жаль, багато з них так і не прижилися з різних причин. Так, у XIX столітті однією з найпоширеніших і найнебезпечніших хвороб була холера. Лікарі не знали, як впоратися з цією напастю, але припускали, що переохолодження сприяло захворюванню. Тому винахідники створили спеціальний «холерний пояс», який мав тримати в теплі шлунок.
Дами носили корсети з надувними грудьми
У 70-х роках XIX століття в моді була жіноча фігура з тонкою талією і пишними грудьми. Щоб домогтися такого ефекту, дамам доводилося безжально затягувати себе в корсет. Це завдавало бідним панянкам чимало незручностей, тим паче що без цього предмета туалету жодна жінка не ризикувала з’явитися на публіці – її б вважали розбещеною. Щоб якось полегшити життя бідним дамам, винахідники вигадали корсет із надувними грудьми. У виріб були вшиті два гумові мішечки, до яких приєднувалася трубка. Одягнувшись у такий корсет, жінка могла за необхідності збільшити розмір бюста, надувши мішечки.
Спочатку слово «шампунь» означало зовсім іншу річ
До XVIII століття догляд за волоссям здебільшого полягав у його розчісуванні, а також випрямленні локонів і боротьбі із залисинами. Пасма розчісували не тільки щоб позбутися ковтунів. За допомогою гребенів люди позбувалися паразитів і бруду. Один із найстаріших написів на першому алфавіті знайшли на саме гребінці. Виріб було створено в проміжку між 1700 і 1550 роками до н. е., і майстер вирізав на ньому побажання: «Нехай воно викорінить вошей з вашої бороди і волосся».
Тими ж самими інструментами користувалися за часів Середньовіччя. Крім того, вони посипали голови ароматними порошками, щоб шевелюра виділяла приємний запах. Дами обов’язково носили чепчики і шапочки. Причому головні убори служили не тільки для прикраси. Тканина вбирала надлишки жиру з волосся, захищала його від пилу, крім того, пасма не стикалися з спітнілим обличчям і шиєю, а отже, бруднилися менше.
Щоб шевелюра була густішою, дамам радили нанести на волосся суміш зі спаленого ячмінного хліба, солі та ведмежого жиру. Золотистого відтінку локонам мала надати маска з подрібненої капусти, змішаної з порошком із самшиту або слонової кістки (отриманий засіб повинен був мати насичений жовтий колір).
Шампунь набув популярності тільки в XVIII столітті і прийшов до Європи з Азії. Причому спочатку це слово означало не косметичний засіб, а масаж. Так, один із мандрівників вирішив випробувати цю процедуру на собі, після чого його тіло і голову ретельно розім’яли, а вуха вичистили. «Шампунінг» здався бідоласі справжнім випробуванням.
Для домашніх косметичних рецептів використовувалася маса дивних інгредієнтів
Починаючи з XII століття, величезною популярністю серед дам користувався твір «Тортула». У книзі були зібрані медичні та косметичні рецепти на всі випадки життя. Щоправда, деякі з них зараз здаються щонайменше сумнівними. Оскільки в епоху Середньовіччя густе і темне волосся на тілі жінки вважали ознакою дисбалансу в організмі, деякі пані намагалися позбутися його.
Перевіреним засобом вважався розчин з миш’яку і негашеного вапна. Найскладнішим завданням було вчасно змити цю рідину, інакше в дами могли виникнути серйозні проблеми. Інший рецепт пізнішого часу пропонував зробити пасту зі свинячого сала, гірчиці та ялівцю.
У XVIII столітті дами теж воліли виготовляти косметичні засоби самостійно. Так, щоб позбутися зморшок, жінки робили спеціальну помаду із соку коріння білої лілії, меду і воску, яку наносили на обличчя і залишали на ніч. Щоб позбутися прищів, дами готували спеціальний засіб із варених кабанячих щічок, яблук і телятини.
Популярність п’явок мало не призвела до їхнього знищення
Медичні п’явки використовувалися для лікування в Стародавньому Єгипті, Греції та Римі, але саме в XIX столітті попит на цих істот досяг небувалих масштабів. Річ у тім, що один французький лікар запевняв своїх сучасників у тому, що п’явки здатні вилікувати будь-яку хворобу. У результаті тільки одна лікарня за період з 1830 по 1836 рік використала понад два мільйони п’явок.
Для транспортування цих істот через океан вигадували спеціальні контейнери, аптекарі виставляли пишно прикрашені вази з п’явками у своїх закладах, а дами вишивали їх на вечірніх сукнях. Через це повальне захоплення в деяких регіонах Європи п’явки до кінця XIX століття практично повністю зникли, і уряди багатьох країн були змушені запровадити обмеження на їхній вилов, щоб хоч якось врятувати цих створінь.
