Зачитуючись у дитинстві лицарськими романами, я завжди з тугою мріяла народитися в ті часи. Блищати в шикарних сукнях до підлоги, гордо гарцювати на коні і прикрашати своїми хусточками обладунки славних лицарів. Пізніше фільми про цю епоху дещо зменшили мій запал: у них існування людей Середньовіччя малювалося в досить похмурих тонах. Але відчуття того, що життя тоді було набагато романтичнішим, все одно залишилося.
Привіт, мене звати Марія. І я вирішила з’ясувати, як проходив день звичайної середньовічної дівчини.
Душа доведеться чекати ще кілька століть
Одразу зауважу, що повністю відчути всі принади середньовічного побуту у мене не вийшло. Воду довелося добувати з крана – до найближчої річки було 5 км. Та й влаштування вигрібної ями у дворі викликало б природне обурення з боку сусідів.
Тож експеримент був не зовсім чесний. Але я вирішила хоча б не тішити себе звичним душем вранці, а просто набрати холодної води в таз і витерти обличчя і руки ганчірочкою, бо цими процедурами дами в епоху Середньовіччя не нехтували. Не можна сказати, що я відчула себе чистою і освіженою, але підбадьорилася точно.
Смак середньовічної пасти для зубів я ще довго буду пам’ятати
Мені чомусь здавалося, що в ті часи люди не чистили зуби. Як з’ясувалося, навіть наші середньовічні предки цінували свіжий подих. Вранці вони протирали зуби і ясна ганчірочкою і обробляли їх порошком з подрібненого деревного вугілля, перцю і солі. Іноді жували листочки м’яти. Використовувати сіль я побоялася, уявивши майбутній похід до стоматолога. Тож змішала товчене вугілля і червоний мелений перець. Хоча, напевно, потрібно було взяти чорний.
Смак у такої пасти був просто космічний. У мене аж сльози на очах виступили. Не знаю, наскільки це освіжило моє дихання, але апетит точно відбило. Особливо після того, як я пожувала м’яту. Стійкий смак суміші турбував мене ще кілька годин, а виполоскати частинки вугілля так і не вийшло. І я цілий день хизувалася чорнозубою посмішкою.
Середньовічні лазневі процедури нагадали мені дитинство
Почитавши різні джерела, я з’ясувала, що панянки або милися в найближчій річці, або позбувалися бруду за допомогою скребків. Іноді влаштовували домашні парові лазні. Перший варіант відпадав, тож залишалися останні два. Але відповідного металевого інструменту для очищення шкіри я вдома не знайшла, тож залишилася лазня.
Я нагріла здоровенну каструлю з водою і сіла з нею на підлогу, накрившись ковдрою. Потрібно було гарненько пропотіти, зрідка обтираючись вологою ганчірочкою. Не знаю, наскільки я стала чистішою, але відразу згадала сидіння над вареною картоплею в дитинстві.
Власні природні аромати мені не дуже сподобалися
А ось відсутність елементарних засобів особистої гігієни жваво нагадала мені кошмари з юнацтва. Коли в теплій зимовій куртці доходиш до школи і раптом із жахом розумієш, що забула скористатися дезодорантом удома і тепер будеш пахнути впродовж усіх уроків.
Пробіжки будинком і ділянкою з тазами води швидко увігнали мене в піт. Жодних відповідних середньовічних рецептів антиперспіранту я не знайшла, тож довелося до вечора ходити, бридливо кривлячись.
Я нарешті зрозуміла, чому голову мили так рідко
У старі добрі часи голову мили зазвичай раз на тиждень, у суботу, щоб у неділю сяяти чистотою і свіжістю. Якби я жила тоді, то, напевно, взагалі б влаштовувала цю процедуру раз на місяць. А все тому, що замість шампуню чи мила використовувалася зола. Цей продукт справді мав би очищати волосся від шкірного сала, але щось пішло не так.
Я намочила шевелюру і стала активно посипати її попелом. Все це ретельно розмазала по пасмам і спробувала промити. Спочатку, як годиться, з глечика. Потім, уже в розпачі, під душем. Зола йшла з волосся важко. Чесно кажучи, не вимивалася взагалі. Мої чудові кучері перетворилися на справжні патли, тож я прикрила весь цей жах хусточкою. Розчісувати навіть не намагалася. Увечері ж довелося вилити на голову 3 порції шампуню і півбанки кондиціонера.
Фарфорове обличчя і соболині брови у мене не вийшли
Не думаю, що селянки в епоху Середньовіччя часто використовували косметику. Швидше, ці засоби були привілеєм аристократок. Тож я вирішила трошки порушити правила експерименту і спробувати на собі рецепт «глазурованого» обличчя. Намазалася білком і почекала кілька хвилин. Обличчя стягнуло міцно.
Щоправда, шкірі було далеко до тієї білизни, що можна побачити на гравюрах. Тож я вирішила припорошити обличчя борошном. Часу на виготовлення середньовічної пудри не було, і я просто нанесла порошок пензликом. Ефект вийшов несподіваним.
Мій світлий лик був схожий не на ідеальну маску, а на щось замшеве й пухнасте. До того ж намертво скам’яніле. Мабуть, варто було дотримуватися оригінального рецепта і не поєднувати два різні засоби. Брови підфарбувала вугіллям, що також їм особливої краси не додало. Схоже, косметика – це не моє. Ні сучасна, ні середньовічна.
Прання за давнім звичаєм виявилося звичайною справою, а ось прасування вимагало зусиль
До появи мийних засобів і пральних порошків одяг зазвичай прали за допомогою мильного кореня. Та й то не будь-яку тканину, а тільки бавовняну і лляну. Вовняні вироби чистили щіткою і вибивали з них пил. Мильнянки лікарської я по сусідству не знайшла, тож вирішила все-таки взяти маленький шматочок господарського мила. Інша частина прання ніяк не відрізнялася від звичного нам процесу. Хто хоча б раз проводив літо у бабусі в селі, той знає всі принади прання і полоскання в тазу.
А ось пропозиція викласти білизну для просушування на траву і потім пропрасувати її гарячим каменем мене не на жарт здивувала. Трави не знайшла, розправила просто на кам’яній кладці у дворі. Розгладження складок каменем теж пройшло не надто успішно. Хоча, може, вся справа в практиці та вмінні. Мені й проста праска не завжди підкоряється.
Найскладнішим було знайти відповідні продукти
Щоб зварити справжню середньовічну страву, довелося спочатку виключити майже всі звичні продукти, якими були забиті холодильник і комора. Картопля, помідори, паста, рис – усе це не годилося. Я вирішила звернутися до бобових і моркви. Готувати щось із капусти зовсім не хотілося. М’ясо на селянських столах з’являлося нечасто, тому трапеза вийшла вегетаріанською. І досить прісною через відсутність звичних спецій.
Зате мучитися з миттям тарілок не довелося. Прості сільські жителі зазвичай викладали наїдки на скибку хліба, а відтирати каструлю золою і піском виявилося досить простою справою. Навіть згадалися туристичні походи зі шкільних часів.
Сон виявився справжнім мистецтвом
До появи дешевих свічок, а пізніше й електрики, селяни зазвичай лягали спати з настанням темряви. Та й ліжко могли собі дозволити далеко не всі. Через відсутність солом’яного матраца я примостилася просто на підлозі, прикрившись теплою шаллю. Оскільки голову тоді рекомендували тримати в теплі, пов’язала косинку.
Задрімати зовсім не виходило. Хоча, за словами істориків, проблеми зі сном були й у наших предків. Оскільки на бокову вони вирушали о 7-8 годині вечора, то вперше прокидалися близько 1 години ночі. Як скоротати годину-другу, перш ніж знову зануритися в обійми Морфея, кожен вирішував сам. Хтось навіть ходив у гості до сусідів.
У мене такої проблеми не виникло: я просто не змогла заснути на підлозі. Помаялася годину і вирушила на ліжко. Але й там сон не йшов. У результаті зморило мене тільки о 2 годині ночі, і я солодко проспала до 10-ї години ранку – абсолютно неможлива справа для середньовічної панянки.
Загалом, дотримання старовинних традицій у сучасному світі виявилося справою непростою. Але досить захопливою. І середньовічну зубну пасту я навряд чи коли-небудь забуду.
