У минулі століття одяг слугував не тільки для захисту людини від мінливостей погоди і прикраси її зовнішнього вигляду. Вбрання могло розповісти про свого господаря все: про його матеріальний добробут, про соціальний статус, про сімейний стан. З одного боку, це спрощувало життя: не треба було відповідати на бентежні запитання незнайомців. З іншого боку, вибір відповідного гардероба в таких умовах був непростою справою.
Для кожного етапу жалоби підбиралося своє вбрання і колір
Наприкінці XVIII і протягом усього XIX століття жінки в Британській імперії дотримувалися суворого етикету в траурний період. Саме одяг мав продемонструвати решті світу, як давно сім’ю спіткала втрата і наскільки дама готова контактувати з оточенням. 2 роки все вбрання в гардеробі було виключно чорних тонів. Всю глибину смутку показувала важка вуаль, яку надягали поверх сукні.
В останні 6 місяців наставав так званий напівтраур. Жінкам дозволялося носити легші й ошатніші тканини, такі як шовк або оксамит. Дами віддавали перевагу приглушеним кольорам: сірому, ліловому і фіолетовому. Особливо суворі правила панували в епоху правління королеви Вікторії, яка сама носила траур за чоловіком до кінця своїх днів.
Відкрите декольте не обов’язково говорило про легковажність панянки
Вважається, що в минулі століття дами намагалися одягатися скромніше, ніж сучасні модниці. Однак ті деталі, які, на нашу думку, існували для приховування жіночого тіла – пишні спідниці та шалики, що прикрашали декольте, – насправді здавалися оточенню зухвалими та вульгарними. Велика кількість дорогої тканини навмисне демонструвала багатство і високий соціальний статус дами, що вважалося непристойно. Тож низьке, нічим не прикрите декольте говорило про скромність дівчини, а не про її розбещеність.
Довжину сукні визначала не тільки скромність дами
Жінки не завжди прагнули приховувати свої щиколотки від нескромних поглядів оточуючих. У XIX столітті демонструвати цю частину тіла справді було непристойно. Але дами XVIII століття спокійно могли оголити свої кінцівки на людях, щоб, наприклад, поправити панчоху. Тільки голі ноги вважалися табу. Носити пишні і при цьому довгі спідниці було просто небезпечно – дівчина могла спіткнутися на сходах.
Інша річ, яка визначала довжину вбрання, – це його призначення. Вечірнє та святкове вбрання прикривало щиколотки. А ось сукні для піших прогулянок були трохи підрізані спереду по подолу, щоб дівчатам було легше пересуватися містом.
Колір вбрання мав значення
Не тільки фасон, а й колір сукні говорили оточенню про соціальний статус людини. Барвники, які надавали вбранню соковитих і насичених тонів, коштували дорого. Тому чорні, червоні та сині деталі туалету могли собі дозволити тільки знатні люди. Фарбування тканини могло займати не один день. Щасливчики, які мали доступ до дорогоцінних матеріалів, за допомогою яких тканинам надавали потрібні відтінки, наживали чималі статки.
У XVIII столітті в моду увійшов рожевий колір. До цього такі тони в одязі практично не використовувалися. У рожевому вбранні могли з’явитися тільки аристократи. Причому такі тони були популярні як у жінок, так і в чоловіків. Іншим кольором, який був доступний виключно знатним і багатим особам, став зелений. Отримати стійкий і насичений відтінок було вкрай складно.
Для відвідування опери і театру вибирали різне вбрання
Похід до театру був відповідальною справою. Відповідне вбрання вибирали залежно від того, яку виставу показували на сцені. Якщо дама збиралася помилуватися п’єсою, то вдягалася скромно. Доречною була денна сукня, призначена для прогулянок, спокійних і темних тонів. Туалет доповнював верхній одяг: головний убір і манто. Рукавички підбирали в тон вбранню. Білий колір тут був недоречний.
Відвідування опери було зовсім іншою справою. Для такого випадку обирали вечірню, багато прикрашену сукню зі щільного матеріалу, з глибоким декольте і відкритими плечима. Легкі тканини легко м’ялися в тисняві. Дама могла з’явитися в плащі або манто, яке зазвичай було білого кольору і з дорогою вишивкою. Обов’язковою деталлю були білі рукавички і коштовності, а ось капелюшок надягати не було потрібно. З аксесуарів в оперу брали віяло, букет квітів, лорнет і хустинку.
У ранковій сукні не можна було приймати гостей
Усі вбрання зазвичай ділилися на 3 категорії: ранкове, денне і вечірнє. Тож знатні панянки часом змінювали туалети по кілька разів на день. Для першої половини дня призначалося кілька суконь. В одних дама снідала, вмивалася і займалася домашніми справами. Це було вбрання, що нагадувало халат, який швидко одягався і легко застібався. Тільки прислуга і найближчі родичі могли споглядати її в такому вигляді. Існували й винятки, хоча друзям і знайомим було непристойно з’являтися з візитом раніше певної години.
Інший туалет був призначений для зустрічі гостей. Це могло бути скромне вбрання, вдягнуте поверх спідниці, або звичайна сукня. Деякі пані прикривали волосся чепчиком, але це не віталося: таким чином пані показувала свою лінь або неохайність. Отже, вона не захотіла витратити час, щоб належним чином привести своє волосся до ладу.
Вечірнє вбрання було більш відвертим. Декольте могло бути більш відкритим, а рукави коротшими. Хоча вигляд вбрання диктував захід, на який вирушала дама. Головні убори не були обов’язковою деталлю. Жінки могли прикрасити свою зачіску коштовностями, пір’ям або квітами.
Бальне вбрання та одяг для вечері відрізнялися одне від одного
Вечір знатна дама могла провести вдома або вирушити у світ. Вибір відповідних розваг був досить великий: бал, звана вечеря, прийом, театр. І для кожного приводу існувало своє вбрання. Найяскравіші та найпишніші сукні одягали на бал. На відміну від ранкових і денних туалетів низьке декольте тільки віталося. Рукави вкорочувалися або взагалі могли бути відсутніми. Одяг декорували за допомогою металевих ниток, перлин і дорогоцінного каміння. Для юних дів обирали легкі та хвилясті матеріали, адже їм належало багато танцювати. Більш дорослі панянки обирали важкі та багаті тканини, такі як атлас і муар.
А ось демонструвати занадто багато оголеної шкіри за обіднім столом вважалося непристойним. Якщо тільки вечеря і бал не були одним заходом. Для трапези обирали скромнішу сукню, з більш глухим вирізом і довгими рукавами. Зачіску можна було прикрасити коштовностями або живими квітами. Штучні бутони, вплетені в пасма, здавалися вульгарними.
Для відвідування королівського двору був потрібен особливий одяг
Придворний одяг вирізняли багатство і пишність оздоблення. Єдиний мінус – туалети безнадійно відставали від моди. На початку XIX століття пані приходили на зустріч із королівськими особами у вбраннях, які були популярними століття тому.
Які б зміни не вносили в придворне вбрання, деякі деталі були присутні завжди. Сукню прикрашали шлейфом: зазвичай це був окремий від спідниці елемент не менш як 3 метри завдовжки. Вбрання підбирали довге і з глибоким вирізом. Зачіску прикрашали страусиним пір’ям.
Дами викидали свої сукні після подорожі
У минулі століття подорож, яка зараз займає кілька годин, могла розтягнутися на тижні й місяці. Поїздка, яка зазвичай відбувалася потягом або пароплавом, що працювали на вугільній тязі, була не найчистішою і найприємнішою справою. Тому найкращі туалети зберігалися в скринях і валізах, а пані вдягали найпростіші й непривабливі. Що темнішою була сукня і грубішою тканина, то краще. На такому одязі плями і сліди сажі були не так помітні. Після закінчення вояжу деякі брошури для мандрівників пропонували викинути сукню.
Дівчата ретельно продумували своє вбрання, перед тим як вирушити на прогулянку
Будь-яке денне заняття, чи то похід по магазинах, візит до подруги, чи прогулянка парком, передбачало особливе вбрання. Зазвичай денні сукні були скромними, з невеликою обробкою. Перевагу віддавали темним тонам, наприклад коричневому. У гостях було непристойно знімати капелюшок і шаль. Інакше гостя натякала господині, що планує затриматися. Поділ такого вбрання був коротшим за звичайний, і його не прикрашали шлейфом. В іншому разі дама ризикувала зібрати все сміття на вулиці.
Якщо жінка виїжджала на прогулянку у відкритому екіпажі, обирали ошатний і багатший одяг. Бо мета таких прогулянок зазвичай полягала в тому, щоб показати себе. Ну і заодно на інших подивитися. Прогулянкові туалети шили з тканин яскравих і соковитих тонів.
Підготовка до походу до церкви була відповідальною справою
Вибір вбрання для походу до церкви був особливо складною справою. З одного боку, пані намагалися обирати витончене і дороге вбрання. Адже подібні візити були громадським заходом. З іншого боку, у храмі жінці варто було демонструвати скромність і благочестя. У будь-якому разі на службу намагалися не вдягати вбрання з шовку. Тканина зрадницьки шаруділа при кожному русі і дратувала оточуючих.
Жіночі сукні впливали на розвиток архітектури
У минулі століття існували різні способи надання спідницям пишності. Одним з варіантів було паньє – спеціальний каркас зі сталевих прутів або китового вуса. У різні періоди його форма варіювалася. Особливо важко доводилося панянкам за часів Марії-Антуанетти, коли окружність спідниць могла досягати 2 метрів. Переміщатися в такому вбранні було досить складно.
Для того щоб прослизнути в деякі дверні прорізи, дамам доводилося повертатися боком. Та й прогулюватися під ручку вони навряд чи змогли б. Паньє навіть стали робити на шарнірах, щоб спідницю за необхідності можна було зігнути або скласти. Архітекторам довелося придумати нову форму сходових перил. Стійки робили вигнутими, щоб панянки могли спокійно пересуватися сходами, тримаючись за перила.
