Всі знають, що в традиційних умовах свого життя народи Крайньої Півночі — ненці, евенки, чукчі, ханти, мансі, ескімоси і т.п. — ніколи не практикували миття тіла. Зазвичай це пояснюють просто: в тундрі дев’ять місяців в році лежить сніг, та й влітку вода холодна, щоб її зігріти — потрібно багато палива для багаття, а де його взяти в безлісній тундрі, і т.д. Це очевидна причина. Але є й глибші.
Якщо не миття, а очищення
Всякий народ, до початку індустріальної ери з її міграціями, був пристосований до свого природного середовища. І всякий на свій манер піклувався про гігієну тіла. Не є вийнятком і народи Крайньої Півночі. Час від часу вони робили процедуру очищення тіла.
Чукчі, ненці, евенки та інші, що живуть традиційним господарством в тундрі, практикують її до сих пір. Вона полягає в тому, що жителі стійбища збираються навколо вогнища в яранзі або чумі, накидають на себе весь наявний одяг і починають потіти.
Гарненько спітнівши, вони скидають одяг і починають шкребти один одному шкіру кістяними скребками. Закінчивши цю процедуру, рясно змащуються жиром нерпи.
Як з’ясувалося, цей спосіб очищення шкіри є найоптимальнішим в умовах цілорічного проживання в суворому кліматі арктичної тундри. Але щоб це визнали вчені, довелося пройти через численні трагедії.
Що для європейця добре, то чукчі смерть
У 1930-ті роки в СРСР розгорнулася кампанія по насаджуванню північнии народам «радянського» способу життя.
Крім конфіскації родових оленячих стад в «колгоспи» і «боротьби з релігією» (переслідувань традиційних шаманів), кампанія передбачала ще прилучення аборигенів до «цивілізації». Особливий наголос було зроблено на підростаюче покоління. Дітей насильно відбирали від батьків і виховували в дитячих садах, створюваних при так званих культбазах.
Північ за короткий термін покрився мережею культбаз, в яких радянські «цивілізатори», повні комсомольського ентузіазму, переконані в перевазі і універсальності свого способу життя і нічого не знаючи про особливості вижвання корінних народів тундри, збиралися за історично рекордний термін привести аборигенів з первіснообщинного стану до комунізму.
Не варто однозначно стверджувати, що культбази принесли тільки шкоду. Було в них і певні позитивні речі, перш за все — поширення інформації, але нажаль часто партійно-пропагандистської.
Школи, бібліотеки, радіоточки сильно розширили кругозір корінних народів. Крім того, тут була можливість придбати промислові товари, а також отримати більш кваліфіковану медичну допомогу, ніж у шаманів.
Але не можна заперечити і негативну сторону агресивного нав’язування. Аборигенів почали привчати митися з милом в лазнях при культбазах, а для дітей ця процедура стала обов’язковою.
Однак замість очікуваного зміцнення здоров’я, миті тубільці стали частіше хворіти і вмирати. Особливо яскраво це виразилося у дітей. Це послужило причиною частих викрадень дітей зі шкіл при культбазах в рідні стійбища, а також численних повстань народів тундри проти радянської політики в 1930-50-х рр.
Адаптація народів Півночі до свого середовища
Шкоду, заподіяну здоров’ю північним народам насильницьким впровадженням банних процедур, створених іншими народами в інших природних умовах, уже давно ніхто, не заперечує.
У чому ж справа? Тут можна виділити три найважливіші причини.
По-перше, організм тубільців, сотні поколінь яких не милися в гарячій воді, інакше реагував на вплив високих температур.
У північних народів набагато швидше, ніж у інших, виникали в таких умовах явища серцевої недостатності.
По-друге, гаряча вода надавала, також через тривале пристосування до зовсім іншого способу очищення тіла, шкідливу дію на шкірні покриви тубільців. Жир, яким вони регулярно змащували себе, охороняв шкіру від висихання, надмірного охолодження, а також (хоча і не повністю) і від хвороботворних бактерій. Це була захисна плівка, втрачаючи яку, абориген Півночі ставав набагато вразливішим до впливу морозів і збудників хвороб.
І, нарешті, третє. Влітку в тундрі, як відомо, дуже багато комарів. Це ще півбіди. У розпал літа починається масове нашестя гнусу — двокрилих комах які сприймають людей, як поживу. Це триває зазвичай два тижні, але вони справді найпекельніша пора року там. Навіть для споконвічних мешканців, які, здавалося б, повинні вже звикнути. Однак відомо, що під час нашесть гнусу іноді не витримують навіть олені і, збожеволівши, кидаються в річки. Шар задубілої шкіри, змішаної з жиром, на обличчях і кистях рук тубільців, як виявилося, є природним захистом від гнусу і комарів. Комасі складніше кусати крізь нього до крові, та й запах власне людського тіла він відбиває.
Тобто відсутність миття дозволяло народам Півночі легше переносити періоди масового розмноження комах.
Споювання і відчуження від звичного способу життя
З плином часу політика радянської влади в плані «прилучення до цивілізації» стала ліберальнішою. Але установка на те, що міський спосіб життя білих людей краще для всіх, нікуди не поділася.
У 1960-70-і рр. аборигенів Півночі стали залучати до банних процедур …горілкою. Тобто, помившимся, після виходу з лазні, тут же наливали безкоштовний стакан горілки. Саме миття при цьому перетворювалося на профанацію.
Зайшовши в баню і обливши себе водою один разок, абориген виходив, показував на хвилясті по ньому потоки води і тут же вимагав належну нагороду …Напевно, немає необхідності зайвий раз пояснювати, скільки корінних жителів швидко забрала до духів предків така практика, при їх генетично обумовленій низькій толерантності до алкоголю.
У наш час представники корінних народів Півночі, що живуть в містах, перейняли і такий атрибут міської цивілізації, як душ і ванни. Це стало можливим не тільки у зв’язку з відмовою від традиційних способів господарювання, а й з причин появи одягу, який краще захищає від холоду, електрифікації стійбищ і поширення різних засобів проти комах. Проте, знаючі люди стверджують, що і в цих умовах північні народи значно рідше, ніж інші, вдаються до водних процедур.
