Брови-ниточки і джинси на низькій талії далеко не єдині екстраординарні тренди в історії. Химерні, а часом і незручні речі були популярні навіть у Середньовіччі. Розповідаємо, які незвичайні модні віяння існували в минулі епохи.
“Кульгава спідниця”
Модель була недовго популярна на початку XX століття. “Кульгавою” вона називалася неспроста. Поділ довгої спідниці робили вкрай вузьким, і ходьба в такій речі приносила масу незручностей. Особливо важко дами заходили в трамвай.
Навіть при обережному русі багато хто боявся порвати спідницю. Тому деякі жінки обв’язували чимось коліна, щоб кроки не були широкими.
Приблизно в середині 1910-х мода на такі спідниці зійшла нанівець. Наприкінці 1940-х вона ненадовго відродилася, тільки моделі стали коротшими. А зараз у нашому гардеробі мешкає нащадок “кульгавої спідниці” – спідниця-олівець.
Паньє
Паньє являло собою каркас з довгастих обручів, який вставлявся під нижню частину сукні. Він давав змогу візуально розширити стегна, водночас і ззаду, і спереду вбрання спадало вільно і тому залишалося плоским. Річ була модна в XVII-XVIII століттях. Народився тренд в Іспанії, потім перекинувся на Францію, а вже пізніше – на всю Європу.
Назва, до речі, походить від французького слова «panniers». Так називалися плетені кошики, які вішали по обидва боки від в’ючної тварини. Взагалі річ була незручною. Пройти в сукні з паньє у вузький дверний отвір було тим ще випробуванням. Тому часто жінки входили до приміщення боком.
Перуки
У XVII-XVIII століттях аристократи стали масово носити перуки. А почалося все з того, що король Франції Людовик XIII пристрастився до накладного волосся. Так він приховував, що лисіє. Знать підхопила цей тренд і теж стала захоплюватися перуками.
Спочатку перуки робили з людського, кінського або козячого волосся. Воно було громіздким, до того ж його рідко мили і причісували. Подейкують, що через це в них навіть водилися миші. Але все ж спроби хоч якось відчищати перуки робилися. Для цього накладки натирали пудрою. Засіб, до речі, допомагав ще й приховати свій натуральний колір волосся.
Загострені туфлі
Таке екстравагантне взуття в XIV-XV століттях носили чоловіки. Для збереження форми взуття набивали мохом. А щоб не спіткнутися, чоловіки брали щось на кшталт мотузки або ланцюжка і прив’язували нею носок взуття до коліна.
Взагалі вони були настільки довгими, що взуття заважало не тільки тим, хто його носив, а й оточуючим. У якийсь момент навіть довелося ввести обмеження на довжину черевика. Максимальна була у дворян (близько 60 сантиметрів), а мінімальна – у селян (приблизно 15 сантиметрів). У підсумку довгий носок взуття став символом статусу.
Уже в другій половині XIV століття туфлі почали то тут, то там забороняти через їхню непрактичність. А до 1475 року інтерес до такого взуття зник сам собою.
Прикраси із зображеннями очей
А це досить сентиментальний тренд. На зламі XVIII-XIX століть багаті люди часто замовляли у ювелірів браслети, брошки, підвіски, каблучки та інші прикраси із зображенням ока коханої людини.
Запровадив моду король Англії Георг IV. Покохавши вдову, таку собі Мері-Анну Фіцгерберт, він накликав на себе гнів двору. Роман довелося тримати в секреті, і пізніше вони навіть одружилися таємно. А на знак свого кохання обмінялися мініатюрами із зображеннями очей одне одного. Їх можна було завжди носити при собі, але так, щоб ніхто не бачив.
Іноді, до речі, всередину прикрас поміщали пасмо волосся. Так ще більше підкреслювався чуттєвий сенс речі.
Гофрований комір
Він був популярний в Англії в епоху Тюдорів (кінець XV – початок XVII століть). Особливо такий комір, що красиво обрамляв обличчя, полюбила королева Єлизавета I (на зображенні вище).
Спочатку його робили з ніжних мережив. Але з часом для виготовлення коміра почали використовувати кілька шарів жорсткого матеріалу (як правило, льону). А ще його стали доповнювати металевим каркасом, щоб він краще тримав форму. У такому комірі було дуже душно, незручно крутити головою, до того ж він небезпечно тиснув на горло.
Кринолін
Це пізніша варіація паньє. Кринолін також ховали під сукнею. Спочатку каркас був невеликим і мав виключно утилітарне значення: у спекотну погоду він давав змогу відсторонити довгу спідницю від ніг і не пітніти.
Але в середині XIX століття річ перетворилася на тренд. У моду увійшли силуети з великою різницею між талією і стегнами. Каркас став набагато більшим і важчим. А поверх ще нашаровувалося кілька нижніх спідниць, щоб стегна здавалися якомога ширшими.
Такий об’ємний і твердий каркас заважав нормально пересуватися і навіть сидіти. А ще важкі сталеві обручі негативно впливали на тазостегнову частину.
Сукня з дуже довгими рукавами
Сукню носили в Середні віки. Зазвичай рукави були обтислими до ліктя, а потім розширювалися. Іноді навіть їх робили з плісированої тканини. А найголовніша фішка рукавів – довжина. Часом вони мало не волочилися по підлозі.
Сукні були непрактичні. Дівчата в них особливо нічого не могли робити, тим паче займатися важкою фізичною працею. Тому таку річ одягали лише шляхетні дами: адже їхній спосіб життя був доволі дозвільним. Тим самим, до речі, жінки підкреслювали свій статус.
Чопіни
Туфлі на платформі носили в XV-XVII століттях, щоб захистити одяг від бруду. Особливо таке взуття користувалося популярністю у Венеції. Тут чопіни були ще й негласним свідченням статусу жінки. Що вища платформа, то більш знатне походження у власниці туфель.
Згодом чопіни перестали бути просто практичним взуттям і стали трендовою річчю. У якийсь момент випустили указ, за яким висота взуття не має бути вищою за 7-8 сантиметрів. Однак правило багато хто ігнорував в ім’я моди.
Під сукнями чопіни зазвичай було не видно. Але, за словами сучасників, модне взуття надавало жінці неелегантної, комічної ходи. Часто дамам навіть була потрібна допомога слуг, щоб пересуватися вулицею.
Турнюр
Ще один різновид каркаса, який носили під спідницею. Вони давали змогу візуально збільшити стегна і таз. Тенденція була не нова: пані додавали об’єму в задню частину сукні аж з XVI століття. Тоді в хід йшли не тільки каркаси, а й подушки.
Золота епоха турнюру почалася наприкінці 1860-х. Він вимістив із гардеробів модниць криноліни. З деякими перервами мода проіснувала до початку XX століття. Пізніше багато жінок стали відмовлятися від подібних каркасів і взагалі підбирати зручніший і практичніший одяг, оскільки їхнє життя стало значно активнішим.
Корсет для вагітних
У XIX столітті жінки продовжували носити корсет навіть після того, як дізнавалися про вагітність. Це був спеціальний корсет, розрахований на живіт, що росте. Шнурівка у нього була з боків, і передбачалося, що в міру зростання дитини її потрібно послаблювати. Однак на ділі жінки намагалися якомога довше приховувати вагітність і продовжували туго затягувати корсет.
На те було кілька причин. Перша – це втрата незалежності. Дівчата з простих родин, дізнаючись про вагітність, боялися, що їх виженуть з роботи, бо для роботодавців вони тепер тягар. А знатні пані, які любили світські розваги, зовсім не хотіли зачинятися вдома і дотримуватися постільного режиму, як вимагали лікарі того часу.
Друга причина – небажання розлучатися з жіночністю і красою. Багатьом дівчатам, які чекають на малюка, не подобалися зміни в їхньому тілі: талія розширювалася, грація втрачалася. Тому вони постійно носили тугий корсет.
