Вчені вважають, що перші прикраси з’явилися ще в епоху неоліту. Уже тоді люди, можливо, носили ювелірні вироби не тільки для краси або “захисту від злих сил”, а й щоб похвалитися своїм добробутом перед сусідами. Зараз багато коштовностей, які були модні в минулі століття, здаються нам щонайменше дивними. Але все стає ще цікавішим, коли знаєш, який сенс або функціонал у них закладали насправді.
Брошки не просто так прикріплювали до головних уборів
У другій половині XV століття дами хизувалися у високих конусоподібних головних уборах, які ще називали атурами. Ці аксесуари робили з легких матеріалів (картону або тонкого дроту) і обшивали зверху тканиною. Одні дами носили атури з вуалями, інші прикривали головний убір смугами з важкого матеріалу.
Щоб тканина не сповзала, її приколювали до конуса за допомогою декоративних застібок, які були схожі на брошку зі шпилькою.
Підвіски носили не тільки на шиї, а й біля скроні
Подібні прикраси прикріплювали до волосся або головного убору таким чином, щоб підвіска витончено звисала в районі щоки або скроні. Носили ці вироби не тільки для краси. Дослідники припускають, що всередину підвіски поміщали змочену в пахощах ганчірочку, щоб шляхетна пані не страждала від поганих запахів.
А металева паличка, найімовірніше, була потрібна для того, щоб витягувати тканину з підвіски і заштовхувати її назад.
Золото було найкращим другом середньовічних дам
З початку XVI століття панянки в Німеччині не на жарт захопилися золотими прикрасами. Знатні дами намагалися оповити свої шиї якомога більшою кількістю золотих ланцюжків. Особливо яскраво цей модний тренд представлений на картині Лукаса Кранаха, який зобразив Анну Бухнер (саме її ви бачите на фото вище). Верх сукні важко роздивитися через купу масивних ланцюгів.
Іншою популярною прикрасою були набори з 5 каблучок. Жінки прикрашали ними всі фаланги і пальці, включно з великим. На портреті Анни ми нарахували щонайменше 12 каблучок.
Кишені та сумочку заміняв шатлен
На жаль, у жіноче вбрання рідко вшивали кишені, а носити в руках все необхідне – ключі, голки, столові прилади, флакончики з парфумами – було незручно. Ще в Стародавньому Римі з’явився предмет, який пізніше назвали шатлен. У чому суть? Жінки носили щипчики для нігтів та інші дрібниці на тонких ланцюжках, пристебнутих до одного кільця.
До XVIII століття шатлени набули небувалої популярності, ними користувалися як знатні дами, так і простолюдинки. Багаті жінки зазвичай замовляли вироби з дорогоцінних металів, прикрашені діамантами та іншими самоцвітами.
Головною прикрасою зачіски були брошки
У другій половині XV століття в багатьох країнах Європи шляхетні дами намагалися заховати волосся під головними уборами, але ось італійки не соромилися демонструвати свої пишні локони. За допомогою шовкових стрічок, перлів і дроту панянки створювали на голові вигадливі зачіски. Але головною прикрасою вважалася важка брошка, яку кріпили на маківці.
Красиво носити головний убір було тим ще завданням
Наприкінці XV століття міланські дами не соромилися демонструвати добробут своєї сім’ї, хизуючись у вбраннях, оздоблених дорогоцінними металами і камінням. Не всім людям припало до душі таке модне віяння – мешканок Мілана безжально висміювали. Але не тільки вишукані сукні вражали уяву сучасників. Із зачісками тоді теж любили заморочитися.
Волосся розділяли на прямий проділ, після чого хвіст обмотували тканиною, а зверху обвивали розшитою перлами стрічкою. Потилицю накривали тонкою сіткою, прикрашеною дорогоцінним камінням. І все це фіксували за допомогою шовкового шнура. Можемо тільки припускати, як було ходити з подібними конструкціями на голові. Дівчина, зображена на портреті вище, вирішила додати до зачіски ще й розкішну брошку, на якій накреслено сімейний девіз.
За допомогою аксельбантів дами приховували дефекти одягу
У XVI та XVII століттях аксельбанти прикрашали як чоловічі, так і жіночі вбрання. І ця деталь виконувала не лише декоративну функцію. За допомогою таких штучок жінки маскували шви та зрадницькі діри на сукнях. Щоправда, можливо прикраси губилися, тому знатні особи зазвичай замовляли їх цілими партіями.
Обручки не носили на пальцях
У XVII столітті панянки вбиралися в пишні темні сукні зовсім не зі скромності. Чорний барвник був одним із найдорожчих, тож таке вбрання свідчило про неабиякий добробут господині. Утім, пані із задоволенням надавали яскравості своєму образу за допомогою величезної кількості прикрас. Особливою популярністю користувалися вироби з перлів і каблучки.
У якийсь момент жінкам оголосили, що надто розкішні обручки – це непристойно, потрібно носити прості золоті обідки. Щоб така скромна прикраса не загубилася серед шикарних перснів, жінки стали носити обручки на ланцюжках або шнурках на шиї.
Перлинні шпильки могли багато розповісти про свою господиню
Коли в моду увійшли пишні високі коміри, жінки почали ховати волосся під чепчик. Щоб головний убір не виглядав надто нудно, панянки прикрашали його перловими шпильками. Але це ще не все.
Заміжні дами заколювали прикрасу з правого боку. Одна жінка навіть замовила шпильку із зображенням замку (з наголосом на другий склад), щоб показати наскільки сильно вона віддана чоловікові. Заручені дівчата носили шпильку зліва. Самотнім же дівчатам використовувати такі прикраси і зовсім не слід було.
Шпилька зазвичай трохи виступала з-під чіпця, тому зацікавлений джентльмен одразу міг зрозуміти, чи вільна пані, яка йому сподобалася.
Пишні коміри прикрашали як могли
На початку XVII століття особливою популярністю серед модниць користувалися так звані коміри Медічі. Ці мереживні вироби могли сягати пристойної висоти і витончено обрамляли обличчя панянки. Щоб коміри не опадали, жінки використовували дріт і крохмаль. Деякі вироби прикрашали ювелірними прикрасами. Наприклад, дівчина на портреті вище прикріпила до свого коміра підвіски та каблучку.
Деякі брошки спеціально знищували
В епоху Ренесансу найпопулярнішою прикрасою були підвіски, а носили їх не тільки на шиї, а й на поясі. Ювелірні вироби, багато прикрашені дорогоцінним камінням, зазвичай вішали на ланцюжок, який або вільно лежав у районі декольте, або кріпився до сукні. Деякі знатні дами зашифровували в підвісках власні ініціали або ім’я коханого.
На жаль, більшість подібних прикрас не передавали у спадок, а знищували після смерті власника.
Каблучки рятували від нестерпного запаху
У XV і XVI століттях ювеліри спеціально залишали в деяких каблучках вільні порожнини. У них власниця могла покласти ароматичні речовини. У ті часи особиста гігієна була, м’яко кажучи, далекою від ідеалу, а запахи, що витали на урочистих заходах, збивали з ніг. Якщо аромат, що виходив від людини, яка була поруч, був зовсім вже нестерпним, жінка завжди могла піднести каблучку до носа і понюхати її.
Жінки носили коштовності на згадку про коханих
У XVII столітті жінки не соромилися демонструвати свій добробут і буквально обвішувалися коштовностями. Однак деякі ювелірні вироби могли розповісти трохи більше про особисте життя їхньої власниці.
Ермгард ван Дорт, зображена на портреті вище, втратила нареченого, коли їй було 23 роки. Деякі дослідники припускають, що золоту каблучку, прикріплену перловою ниткою до зачіски, дівчині колись подарував її коханий. Тож ця прикраса могла символізувати скорботу.
