Кожен із нас у дитинстві, читаючи «Айвенго», мріяв опинитися на місці персонажів і побути відважним лицарем у блискучих обладунках або його прекрасною дамою у сукні неймовірної краси. Але реальність, як завжди, виявилася зовсім не такою, як нам хотілося б.
Ми вивчили деякі історичні факти та дійшли висновку, що нам і так непогано живеться, без замків та розкішних вбрань.
До раціону придворних легко вписувалася подвійна денна норма калорій сучасної людини
Меню придворних в епоху Генріха VIII складалося з приголомшливої кількості страв, серед яких були різні види м’яса, овочі, випічка, екзотичні фрукти та десерти. Раціон члена палацового почту обчислювався жахливими для сучасної людини 5 тис. ккал. Чому всі вони не страждали поголовно від ожиріння?
Справа в тому, що витрата калорій тоді теж була значно вищою. Наприклад, багато енергії витрачалося на обігрів тіла у холодних покоях кам’яних замків, верхову їзду та бали.
Корсети носили навіть під час вагітності
Корсет був незамінною деталлю жіночого туалету протягом кількох століть. У XVI столітті корсети виготовляли із твердих матеріалів. Освічені письменники-чоловіки часто критикували у своїх працях носіння корсету вагітними, говорячи про те, що це може зашкодити дитині. Але знатні дами все ж таки не відмовлялися від цієї звички, одягаючи корсети, принаймні, під час виходів у світ.
Купання у ванній вважалося справжнім випробуванням
Багато хто знає, що почесні жінки минулого приймали ванну в сорочках. Але дехто заходив ще далі. Так, королева Кароліна, дружина британського короля Георга II, милася не лише повністю одягненою. Саму ванну накривали лляними простирадлами, підвішеними над балією, для створення ефекту сауни, щоб знатна дама не підхопила застуду. Покоївки акуратно намивали її фланелевими ганчірочками, використовуючи мильні розчини та молоко кобилиць. Потім Кароліну перевдягали у фланелеву нічну сорочку і відправляли до попередньо нагрітого ліжка. Деякі монархи навіть встановлювали ліжко у ванній кімнаті, щоб не замерзнути і не застудитися після лазневих процедур.
Перед пологами королеву замикали у її покоях
Пологи знатних осіб у старі часи були пов’язані з безліччю ритуалів. Одним із головних завдань королеви було подарувати своєму чоловікові та країні спадкоємця. А тому здоров’я подружжя, їх зустрічі та стосунки бурхливо обговорювалися придворними.
В епоху Тюдорів за деякий час до заповітної дати королева мала піти в покої і залишатися в спальні, поки не народить. Усі вікна в кімнаті, крім одного, щільно зачиняли віконницями. І ні один чоловік не міг проникнути в покої, поки дитина не з’явиться на світ.
А ось при французькому дворі існували інші традиції. Народження першої дитини Марії-Антуанетти перетворилося на ціле дійство. Крім майбутнього батька в спальні було багато родичів.
Король і королева ніколи не залишалися наодинці
Навіть у королівських покоях монархи ніколи не залишалися наодинці один з одним. У спальні, крім короля чи королеви, спали кілька придворних. А двері покоїв рідко залишалися зачиненими. Першою королевою, яка змогла наполягти хоч на якійсь самоті, була Вікторія. За такого тісного сусідства монархи важко могли приховати якісь секрети від свого почту.
Придворні жінки Єлизавети I чудово знали всі найдрібніші деталі, що стосувалися її жіночого здоров’я. І за солідну винагороду постачали подробиці Таємній раді лордів, члени якої хотіли бути впевненими в тому, що королева може подарувати спадкоємців державі.
Різьблені балдахіни над королівськими ліжками теж з’явилися неспроста. Вони не лише прикрашали королівське ложе, а й захищали монархів під час сну. Дахи в ті часи були менш міцними, і на ліжко могло впасти будь-що, починаючи від сміття і закінчуючи жуками.
Королівське вбрання рідко прали
До появи пральних машин та спеціальних очищувальних речовин прання було заняттям непростим. Однак королівські особи у всі часи цінували чистоту та охайність. Кожен монарх мав прачку, яка слідкувала за станом його білизни. Саме їй відправляли брудні предмети туалету та постільні речі.
Прали переважно лляні речі. Інші елементи гардеробу чистили щіткою, натирали білим хлібом або акуратно виводили плями за допомогою натуральних інгредієнтів. Майже всі вбрання були забезпечені лляною підбивкою, яку обережно відпарювали та регулярно прали.
Особиста прачка зазвичай знала багато монарших секретів. І від уміння зберігати їх залежали її кар’єра та спокійне життя при дворі.
Уникнути неприємних запахів було непросто
В епоху Тюдорів знатні особи під багато прикрашені туалети одягали лляну білизну. Її можна було міняти кілька разів на день, щоб вбрання не просочилося потом і не дуже приємними запахами.
Білизна пралася із застосуванням натуральних очищаючих засобів. А для усунення неприємних запахів її сушили над кущами розмарину та лаванди, іноді викладали прямо на траву. Це надавало тканині солодкого аромату, а від плям, що залишилися, допомагало позбутися сонячне проміння.
Як сила мистецтва впливала на королівські шлюби
Королівський шлюб був відповідальною подією, яка впливала на життя усієї країни. Деяких монархів заручали у дуже молодому віці. Інші королі самі обирали собі дружин. У цій непростій справі не останню роль відігравала зовнішність. Тому перед заручинами багато монархів вимагали портрет нареченої.
Так, Генріх VII, король Англії, зацікавився Джованною Арагонською, вдовою короля Неаполя. Але портрета жінки в нього, на жаль, не було. Тому його посли були чітко проінструктовані і мали розповісти монарху такі дані: приблизний розмір погруддя, свіжість дихання та наявність вусиків. А заразом повідомити про форму носа та стан зубів. На жаль, шлюбні домовленості було розірвано з політичних та фінансових причин.
Туфлі відігравали не останню роль у королівському гардеробі
Мода на туфлі теж змінювалася із століття у століття. З XVI століття популярність набуло взуття з тупими носами. Підошва зазвичай виготовлялася зі шкіри, а верхні шари могли робити з шовку та оксамиту, прикрашати коштовностями та розшивати перлинами.
Рідко хто міг побачити жіночі туфлі, оскільки модні правила суворо регулювали довжину сукні. Але королева Єлизавета I спеціально просила підшивати її спідниці, щоб усі могли захоплюватися її маленькими ногами та стрункими кісточками.
Носіння деяких головних уборів вимагало від знатних дам виняткової спритності
Один із найвідоміших головних уборів Середньовіччя – генін – є обов’язковим атрибутом карнавального вбрання принцеси і в наш час. Ці конуси робили з накрохмаленого полотна чи твердого паперу, а поверх обшивали шовком.
Головний убір міг триматися на голові за допомогою волосся, яке поміщалося в конус, або завдяки спеціальним петелькам, які одягалися на вуха. У будь-якому разі переміщатися з такою конструкцією на голові було непросто. А спереду навіть пришивали спеціальну петельку, щоб генін можна було поправити або притримати під час сильного вітру.
До речі, сама форма головного убору прийшла зі Сходу. На створення генінів європейських модниць надихнули монгольські войовниці.
Королі були законодавцями мод
З давніх часів королівські особи були законодавцями мод. Саме вони вводили нові віяння та встановлювали суворі правила. Правда, для того щоб носити деякі вбрання, потрібно було мати завидну спритність.
Наприклад, за часів Тюдорів суцільних суконь просто не існувало. Вони складалися з окремих елементів: нижніх спідниць, корсета, фартингейлу, накидки та рукавів. Усі вони або зшивались один з одним, або скріплювалися шпильками. Тому знатним дамам доводилося акуратно рухатися і елегантно сідати, уникаючи будь-яких різких рухів.
Завдяки егоїзму королеви Вікторії у моду увійшли білі весільні сукні
До весілля Вікторії та Альберта наречені йшли під вінець у сукнях модних кольорів свого часу. Вікторія ж хотіла підкреслити майстерну вишивку на сукні та вибрала білий колір. А щоб бути у центрі уваги, вона попросила гостей не одягати білого. Колір швидко увійшов у моду, і ось уже майже 2 сотні років дівчата виходять заміж у білих сукнях.
Пишні зачіски були не лише даниною моді
У XVIII столітті королева Марія-Антуанетта ввела моду на нові зачіски пуфи. Ці складні високі конструкції, прикрашені квітами, різними моделями та коштовностями, неодноразово висміювалися у памфлетах. Та й коштували вони цілий стан. Але жінки працювали над створенням пуфів не тільки заради краси. Зачіски несли певний сенс і допомагали жінкам демонструвати ставлення до тих чи інших подій, які громадські норми не дозволяли їм висловлювати вголос.
Так, Марія-Антуанетта створила особливу зачіску на честь вакцинації свого чоловіка Людовика XVI від віспи. На той час це вважалося небезпечною справою. Своїм пуфом королева висловила особисту думку про цю медичну процедуру. І з ростом популярності зачіски жителі Франції все охочіше щеплювалися від небезпечної хвороби.
Тварин носили на руках зовсім не заради краси
Стандарти гігієни в Пізньому Середньовіччі були далекі від сучасних, і навіть королівські особи не турбували себе частими купаннями. Як наслідок, неодмінними супутниками людей були блохи, а незамінним атрибутом – зібелліно. Вони являли собою трубочки з отворами та клейким вмістом, на які мали прилипати комахи.
Також як пастки використовувалися багато прикрашені шкірки тварин. І навіть декоративних собачок носили на руках не заради краси чи моди, а для того, щоб блохи перебиралися на них з людини.
