Дивлячись на серйозні обличчя з портретів минулих епох, легко сприйняти їх лише як частину далекої історії. Але варто уважніше придивитися до дрібниць — і стає зрозуміло: люди кілька століть тому теж любили демонструвати свій статус, достаток і успіх. Тільки замість сучасних брендів, дорогих авто чи новітніх гаджетів вони обирали інші символи розкоші: екзотичні фрукти, рідкісних тварин, коштовні тканини або вишукані прикраси. Водночас за цими деталями нерідко ховалися дуже особисті історії — про кохання, відданість, втрати, надії та мрії. І саме ці маленькі символи сьогодні дозволяють нам побачити, наскільки люди минулого були схожими на нас.
Геми
Геми — різьблені рельєфи з дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів — це не просто витончена прикраса, а знак вишуканого смаку та високої освіченості. Мистецтво мініатюрного різьблення по каменю, відоме як гліптика, зародилося в античності, тому володіння камеєю свідчило про зв’язок її власника з класичною культурою Греції та Риму. Створення однієї такої мініатюри вимагало багатьох місяців і навіть років копіткої праці, що робило геми предметом розкоші, доступним лише заможним людям.
Камеї — геми з опуклим рельєфом — були виключно декоративним предметом розкоші. Інталії — геми з поглибленим рельєфом — мали й практичну користь, оскільки їх носили в перснях і використовували як печатку. Така гема повідомляє: «Перед вами людина, чиє слово має вагу». Вирізаний на камені герб або ініціали вказували на знатний рід, а сама можливість скріплювати листи та договори печаткою — на реальну владу та вплив.
Апельсини
На старовинних портретах апельсини майже завжди «говорять» про гроші та статус. У Північній Європі XV–XVII століть цитрусові були рідкісним делікатесом: їх привозили з теплих країн або вирощували в оранжереях, коштували вони дорого, і тримати вдома кілька свіжих апельсинів означало буквально демонструвати своє багатство та зв’язки.
Апельсинове дерево одночасно цвіте і плодоносить, тому в європейській культурі апельсини могли бути і символом щасливого, «плодоносного» союзу. Яскравий приклад — «Портрет подружжя Арнольфіні» Яна ван Ейка. Апельсини на скрині та підвіконні тут одночасно підкреслюють багатство (дорогий імпортний фрукт у Нідерландах XV століття) і є побажанням успішного шлюбу.
Собаки та коти
Собаки на старовинних портретах теж ніколи не з’являлися випадково. Сама можливість тримати собаку «для задоволення», годувати, лікувати, возити з собою — привілей знаті, такі песики схожі на коштовності. Крихітна кімнатна собачка на колінах або біля грудей дами символізувала вірність чоловікові. Хорти або грейхаунди на чоловічих портретах підкреслювали аристократичне походження, адже полювання з гончими було дворянським привілеєм, а також означали відданість, але вже не партнеру, а своєму сюзерену.
До XVIII століття кішки на портретах зустрічаються рідко. І ось чому: у християнському світі вони довго асоціювалися з підступністю та чаклунством. У ренесансному та бароковому живописі кішка майже завжди є натяком на спокусу, підступність або норовливий характер. Але якщо кішка зображена на дитячому портреті — це вже зовсім інша історія. Кошеня, з яким грається дитина, — це метафора: дитина ще не обмежена вихованням, малюк — така ж чарівна, але абсолютно непередбачувана частинка природи, яку тільки належить приборкати.
Екзотичні тварини
Мавпочка або яскравий папуга на картині — це «Bentley» того часу. Така екзотика коштувала шалених грошей: їх везли з іншого кінця світу, а утримання обходилося дорожче, ніж цілий штат слуг. До того ж, купити екзотичну тварину можна було тільки «за знайомством» — через капітана торгового судна або впливового купця, який погодиться ризикнути цінним місцем на кораблі заради тендітного живого вантажу. Тобто це ще й заява: «У мене є зв’язки серед тих, хто контролює світову торгівлю».
Носовичок
Носовичок на старовинному портреті — це річ, якою майже ніколи не користувалися за звичним нам призначенням. Звучить абсурдно, але факт: найтонше мереживо, вишивка шовком або золотою ниткою — така хустинка коштувала як пристойна прикраса, і сякатися в неї було приблизно так само логічно, як сьогодні витирати руки об сукню від Dior. Його витончено тримали в руці, недбало перекидали через зап’ястя або демонстрували край, що визирає з кишені, ніби заявляючи, що власник настільки заможний, що може дозволити собі абсолютно марну розкіш.
Чопіни
Чопіни були не просто взуттям, а символом соціального статусу: чим вища платформа, тим вище стояла жінка в очах суспільства. Таке взуття підкреслювало, що його власниця належить до світу культури, а не побуту.
Чопини додавали 30–50 см зросту. Це була свого роду візуальна метафора: жінка недосяжна і не повинна стикатися з брудом вулиць — як у прямому, так і в переносному сенсі. У портретах художники свідомо акцентували увагу на цьому елементі одягу, щоб сказати глядачеві: «Перед вами знатна, заможня дама».
Високі червоні підбори
До того як підбори «перейшли» у жіночий гардероб, їх із задоволенням носили найвпливовіші чоловіки Європи. Високий каблук спочатку був виключно практичною річчю: він не давав нозі вислизнути зі стремена під час верхової їзди, а верхова їзда, у свою чергу, була привілеєм аристократії. Але справжній переворот влаштував Людовик XIV, який перетворив високі червоні підбори на ексклюзивний символ: носити їх могли лише обрані придворні, які отримали особистий дозвіл короля. Якщо на портреті XVII століття чоловік хизується взуттям на червоних підборах, це означає одне — він із найближчого оточення монарха, і його статус невимовно високий.
Перли
Перли на старовинних портретах — найпідступніший із усіх «мовних» аксесуарів. Офіційно він символізував чистоту й непорочність: народжений у закритій мушлі, незайманий, ідеально білий — чудова метафора цнотливості. Тому королева Єлизавета I обвішувала себе перлами, наче новорічну ялинку, перетворюючи це на послання: «Я не належу чоловікові, я належу Англії».
Але є й інше тлумачення: перли були улюбленою прикрасою Венери, богині кохання, і у Венеції їх свого часу навіть заборонили носити незаміжнім дівчатам і куртизанкам — надто провокаційно.
У будь-якому разі, перли були неймовірно дорогими: кожну перлину видобували нирці вручну, і зібрати великі перлини для сережок та намист, бажано однакові за розміром і кольором, було непростим завданням. Тож на тому ж портреті Єлизавета I виходить ціла ходяча скарбниця.
Чорний колір
У XVII столітті чорні тканини були надзвичайно дорогими у виробництві: така фарба досить швидко вицвітала. Впливові особи того часу створювали дещо оманливу видимість скромності, але водночас демонстрували своє багатство, використовуючи оксамит, шовк, вишивку та мереживо, пофарбовані одним із найдорожчих барвників — чорним.
Коралове намисто
Червоне коралове намисто із золотими застібками на шиї дівчини могло вказувати на її заміжній стан, як пише автор книги «Арт-розслідування. Образи, символи та таємні смисли в мистецтві». Якщо застібка намиста знаходилася спереду, це означало, що дама заміжня. Зліва — вона заручена, а праворуч — дівчина ще вільна.
Прикраси у вигляді змій
У вікторіанську епоху прикраси у вигляді змій — каблучки та браслети — означали відданість чоловікові. А змія, що кусає себе за хвіст, виражала нескінченну та циклічну любов до партнера.
Рубінове кільце
Розташування рубіна посередині фаланги пальця правої руки символізувало, що на момент написання портрета у жінки не було дітей, але вона мала намір і сподівалася незабаром завагітніти.
Каблучки на мізинці
Чоловік на картині вище, найімовірніше, є вдівцем. Зверніть увагу на жест, що вказує на дві каблучки на мізинці лівої руки. Передбачається, що вони раніше належали його дружині.
Звичай того часу передбачав, що після смерті дружини прикраси, подаровані чоловіком, поверталися до нього, щоб він міг використовувати їх у наступних шлюбах.
Мініатюрний портрет-підвіска
Створити таку мініатюру було справжнім випробуванням для художника: потрібно було вмістити впізнаване обличчя на крихітній поверхні зі слонової кістки або емалі. Мініатюри замовляли у найкращих художників, і самі медальйони часто були прикрашені золотом та дорогоцінними каменями. Якщо в медальйоні був портрет коханого, чоловіка чи дітей, це свідчило про глибоку особисту прихильність.
Королева Вікторія після смерті принца Альберта не знімала браслет з його мініатюрою до кінця життя — це була не просто пам’ять, а публічний маніфест вічної вірності. Особливим шиком вважалося носити медальйон з портретом монарха — це був знак найвищої милості, свого роду «орден за заслуги». Сер Френсіс Дрейк, наприклад, гордо носив підвіску з мініатюрою Єлизавети I.
Медальйон-зубочистка
У тому ж 16 столітті стало популярним носити як підвіску зубочистку, яка мала вигляд і форму рогу. Функцій у такої прикраси було дві: вона виконувала роль своєрідного амулета і використовувалася за прямим призначенням — для чищення зубів від залишків їжі.
Помандер
Помандер прийшов до Європи зі східної культури в 13 столітті. Це був контейнер, зазвичай сферичної форми, всередині якого містилися трави та пахощі. Причина була вкрай прозаїчною: аромати допомагали подолати неприємні запахи.
Носили помандер на ланцюжку на поясі або шиї, а мініатюрні екземпляри іноді кріпили до кілець. Вартість такого аксесуара була колосальною, він вважався предметом розкоші, тож дозволити його собі могли виключно багаті особи.
