Занедбані поселення існують по всьому світу — загадкові, моторошні, але викликають цікавість. Є безліч причин, за якими місто може стати містом-привидом: економічний спад, війна, стихійне лихо, екологічна катастрофа… Ось список найбільш цікавих міст-примар на Землі.
Як правило, такі місця зовсім безлюдні, хоча зустрічаються і міста-примари з дуже невеликим населенням. В деякі доступ заборонений, в той час як інші перетворені в парки, туристичні визначні пам’ятки.
Крако, Італія
Ця область була заселена греками приблизно в 540 р. до н. е.., коли вони переселилися з прибережного міста Метапонто вглиб країни і назвали цей район Монтедоро. Протягом століть тут існувало успішне поселення, в якому був університет, чотири великих палаци і велике населення. В 1656 році в результаті чуми населення скоротилося в сотні разів. Пізніше Крако поступово згасав — головним чином, через погані сільськогосподарські умови. У 1892-1922 роках більша частина жителів переїхала в Північну Америку. Потім, в 1963 році стався сильний зсув і людей довелося евакуювати. Після землетрусу в 1980 році місто було повністю занедбане. В даний час це популярна туристична пам’ятка. Також тут знімалося кілька фільмів, у тому числі «Квант милосердя» і «Страсті Христові».
Боді, Каліфорнія, США
У 19 столітті в цьому містечку золотошукачів була виявлена багата золота жила, і Боді розрісся, став процвітаючим містом. У кращі часи тут проживало від п’яти до семи тисяч жителів, було побудовано 2 000 будівель. На початку 20 століття місто почало занепадати. Сьогодні Боді — справжнє місто-привид Дикого Заходу, в якому залишилося всього 110 будівель. Він відкритий для відвідування і туристи можуть вільно гуляти пустельними міськими вулицями і розглядати товари на полицях магазинчиків і інтер’єр приміщень.
Прип’ять, Україна
Можливо, одне з найвідоміших міст-примар в світі. Прип’ять була заснована в 1970 році як дев’яте атомне місто в Радянському Союзі для підтримки сусідньої Чорнобильської АЕС. До моменту евакуації (на наступний день після чорнобильської катастрофи) у другій половині дня 27 квітня 1986 року населення міста становило 49 360 осіб. Природно, після катастрофи місто було покинуте і незабаром стало містом-привидом. В даний час, коли рівень радіації знизився, все більше і більше туристів відвідують це місце, а різні українські компанії пропонують екскурсії околицями.
Орадур-сюр-Глан, Франція
Орадур-сюр-Глан — покинуте село в районі Нувель-Аквітанія на заході центральної частини Франції. Воно було зруйноване 10 червня 1944 року, коли нацисти вбили майже всіх жителів: загинуло 642 людини, включаючи жінок і дітей. З усього населення села близько 30 чоловік дивом пережили той день. Підрозділ на чолі з Адольфом Дикманном змусив всіх жителів покинути свої будинки. Чоловіків зібрали в хлівах, де розстріляли, а потім підпалили. Жінок і дітей замкнули в церкві, яку також підпалили. Тих, хто намагався вибратися з палаючих будівель, розстрілювали. Після війни тодішній президент Франції Шарль де Голль вирішив, що село слід перетворити в меморіал. А неподалік побудували нове село з тією ж назвою.
Квартал Вароша, місто Фамагуста, Кіпр
Сьогодні Вароша — це занедбаний квартал на півдні кіпрського міста Фамагуста. А колись- до початку 70-х років — він був туристичним центром номер один на Кіпрі. Це призвело до появи нових будівель, в основному готелів та різних туристичних визначних пам’яток. На своєму піку Вароша був туристичним центром номер один у світі і бачив таких гостей, як Елізабет Тейлор, Річард Бертон і Бріджит Бардо. Все змінилося з турецьким вторгненням на Кіпр в 1974 році, коли територія перейшла під контроль Туреччини. Жителі Вароша втекли, а територія залишилася занедбаною і перебувала під окупацією турецьких збройних сил. До сьогодні квартал Вароша незаселений і в’їзд в нього заборонений.
Гарнет, Монтана, США
Гарнет — ще одне із занедбаних шахтарських містечок США, побудоване в 1860-х роках. У 1898 році місто населяли близько 1000 осіб. Не дивно, що Гарнет був покинутий через два десятиліття, коли скінчилося золото на копальнях. Незважаючи на те, що в 1912 році він сильно постраждав від пожежі, що знищила половину міста, в даний час Гарнет є одним з найбільш добре збережених міст-примар в штаті Монтана. Щорічно його відвідують 16 000 осіб.
Острів Хасіма, Японія
Хасіма, також відомий як Гункандзіма, являє собою острів, розташований приблизно в 15 кілометрах від міста Нагасакі на півдні Японії. На початку 19 століття на острові виявили вугілля і через 80 років, у 1887 році, тут були побудовані вугільні шахти. Пік населення на Хасімі був зареєстрований в 1959 році, коли на острові проживали 5259 людей. У 1974 році, коли запаси вугілля підійшли до кінця, шахти були закриті і люди пішли. До початку 2000-х острів залишався занедбаним, поки не виник інтерес до його історичних руїн. Деякі будівлі відновили і з 2009 року почали пускати туристів. У 2015 році острів був визнаний об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Кеннекотт, Аляска, США
Кеннекотт колись був центральним шахтарським табором, який з’єднував кілька мідних копалень. Все почалося в далекому 1900 році, коли тут знайшли багаті поклади мідної руди з високою концентрацією (до 70%) чистого халькоциту. У той час як мідь якраз стала надзвичайно цінною — завдяки винаходу електрики, автомобілів і телефонів. Тому сотні людей приїжджали сюди, щоб працювати на мідних копальнях сім днів на тиждень. З 1909 по 1938 роки на копальнях Кеннекотта було видобуто понад 4,6 млн тонн руди, прибуток від якої перевищив 100 млн доларів. До початку 30-х поклади високоякісних руд виснажилися і п’ять шахт закрилися одна за одною. Останній поїзд покинув Кеннекотт 10 листопада 1938 року, ознаменувавши закінчення епохи і залишивши після себе місто-привид.
Колманскоп, Намібія
У 1908 році в південній частині Намібії, в 10 кілометрах від портового міста Людеріц, підлеглий знайшов діамант і показав його своєму начальникові, німецькому залізничному інспектору Августу Штауху. Це призвело до появи містечка, в яке для видобутку діамантів з’їжджалися німецькі шахтарі у величезній кількості. Вони побудували для себе лікарню, бальний зал, електростанцію, школу, кегельбан, театр, спортзал, казино, фабрику по виготовленню льоду і першу в Південній півкулі рентгенівську станцію. Незабаром після Другої світової війни поклади алмазів почали виснажуватися, а люди — їхати. Остаточно місто було покинуте в 1956 році. Зараз пустеля поступово бере своє і туристи, які приїжджають сюди, бродять по коліна в піску. Для в’їзду в місто необхідний спеціальний дозвіл.
Дханушкоді, Індія
Дханушкоді колись був простим індійським містом, повним життя і сміху. Люди могли приїжджати і їхати на пасажирських поїздах, насолоджуватися видами Лаккадівського моря з одного боку і протоки Палк з іншого. Проте все змінилося, коли в ніч з 22 на 23 грудня 1964 року на місто обрушився циклон Рамсварам. Швидкість вітру становила 280 км/год, а висота припливних хвиль — 7 метрів. В результаті стихії загинуло близько 1800 осіб. Місто було залишене жителями і оголошене непридатним для життя. Сьогодні це місце популярне серед туристів.
Ліфта, Ізраїль
Поселення зародилося в дуже давні часи, на цьому місці виявлено археологічні останки, що датуються залізним віком. У 1945 році в Ліфті проживало 2250 осіб, 2230 з яких були мусульманами, а решта 20 — християнами. Під час громадянської війни 1947-48 рр. і палестинського конфлікту 1948 р. Ліфта була покинута арабськими жителями. Частина єврейської громади поїхала в 1971 році. Останні жителі покинули це місце в 2017 році, і з того часу село Ліфта вважається в Ізраїлі природним заповідником.
Кломіно, Польща
Кломіно було маленьким селом, відомим на початку 20-го століття як Вестфаленхоф (у колишній німецькій провінції Померанії). Під час Другої світової війни німці відкрили табір для військовополонених у районі, де утримувалися польські солдати, цивільні особи, а також офіцери французької армії. В січні 1945 року Вестфаленхоф був захоплений Червоною Армією, яка наступала і знову перетворено на військову базу — тепер уже радянську — під назвою Гродек. Там проживало близько 6000 радянських солдатів. Після розпаду Радянського Союзу Гродек був перейменований в Кломіно, і уряд виставив його на продаж. Проте ніхто ним не зацікавився, і дуже небагато людей вирішили туди переїхати. На даний момент в Кломіно залишилося 5 мешканців. Майже всі будівлі зруйновані і розграбовані.
Каякой, Туреччина
Розташований в 8 км на південь від Фетхіє на південно-заході Туреччини в старій провінції Лікія, Каякой — місто, повне зруйнованих будівель 18 століття (хоча люди жили в цьому районі ще в давнину). До Першої світової війни в Каякой проживало близько 6500 греків. Майже нікого з них не залишилося в результаті масових вбивств греків і інших християнських меншин в Османській імперії під час війни. Після підписання Лозанського договору 1923 року (після того як Греція програла греко-турецьку війну 1919-1922 рр.) грецьке православне населення було змушене покинути територію, яка тепер стала турецькою. Турецький уряд намагався заселити цей район греками-мусульманами, але вони відмовилися, побоюючись примар греків, вбитих там. Сьогодні Каякой незаселений і служить музеєм під відкритим небом.
Піраміда, Шпіцберген, Норвегія
Шведське поселення було засноване тут в 1910 році, а в 1927 році Швеція продала його Радянському Союзу. Так з’явився радянське шахтарське селище Піраміда на острові Західний Шпіцберген, де довгі роки добувалося вугілля. На піку розвитку в Піраміді було більше 1000 жителів, будинок культури зі своїм театром, бібліотекою, художньою та музичною студіями, спортивний комплекс і цілодобове кафе. Коли до 1998 року вугілля в останній шахті закінчилося, селище було покинуте і законсервоване. Сьогодні Піраміда є туристичним містом. Музей і готель тут працюють круглий рік.
Грейт Бласкет, Ірландія
Цей ірландський острів площею 4,29 кв. км був заселений до 1953 року, але потім ірландський уряд вирішив, що не може гарантувати безпеку жителів, оскільки острів важкодоступний в екстремальних погодних умовах. Жителів евакуювали і переселили в інші місця. Сьогодні острів населений лише руїнами, що нагадують про минуле. Оскільки в Грейт Бласкет жили кілька ірландських письменників, таких як Томас Кріомхайн, Пейг Сейерс і Муйріс Суіллебхайн, це місце все ще має культурну цінність для ірландців, а також шанувальників літератури.
