Існує думка, що в минулі століття люди не надто турбувалися про особисту гігієну. Насправді наші предки завжди дбали про здоров’я своєї шкіри, волосся і зубів. Просто зараз багато з їхніх методів можуть здатися як мінімум сумнівними. При цьому деякими з них ми користуємося досі.
Депіляція була непростою справою
Стародавні римляни вкрай педантично ставилися до свого зовнішнього вигляду. Нечесана шевелюра і волосся на тілі вважалися абсолютно неприйнятними. І чоловіки, і жінки були готові витратити чимало часу на різні гігієнічні процедури. Однією з найпопулярніших було вищипування волосся за допомогою звичайних пінцетів. Цей спосіб був відносно безпечним та ефективним, хоча, на жаль, далеко не безболісним. Зазвичай волосяного покриву позбувалися в громадських лазнях, де можна було знайти професійних «вищипувачів».
В епоху Середньовіччя жінки теж намагалися позбуватися волосся на тілі, хоча суспільство цього й не схвалювало. Якщо панянка вискубувала волоски на підборідді або шиї, їй слід було покаятися в цьому гріху на сповіді. Крім пінцетів жінки використовували різні суміші, які допомагали видаляти непотрібні волоски. В одному з рецептів пропонувалося змішати яйця мурашок, сульфід миш’яку, смолу плюща й оцет, а потім нанести отриману мазь на проблемні зони.
У XIX столітті з’явилися більш радикальні методи депіляції, які навряд чи можна було назвати безпечними. Щоб позбутися волосся раз і назавжди, жінки проколювали волосяний фолікул тонкою голкою, змоченою в розчині нітрату срібла або в суміші карболової кислоти й оливкової олії. Передбачалося, що ця процедура руйнує корінь волосини, через що ті перестають рости на цій ділянці шкіри.
Фабрики з виробництва мила існували і 1000 років тому
Перше мило було винайдено ще 5 тисяч років тому, але немає жодних доказів того, що люди використовували його для особистої гігієни. Зате відомо, що з його допомогою промивали шерсть перед фарбуванням. Римляни теж виробляли мило, проте поту та бруду вони позбувалися за допомогою металевих або дерев’яних скребків.
Перший аналог сучасного мила з’явився в VII столітті. Причому існували цілі фабрики з виробництва цього косметичного засобу, і продаж мила міг приносити пристойний дохід. Щоб отримати готовий продукт, оливкову олію змішували із золою солянки (однорічної рослини), варили суміш протягом тижня, а потім розливали по неглибоких ємностях. Після того як мило тверділо (на це було потрібно близько 10 днів), його розрізали на бруски і відправляли сушитися на два місяці.
Стародавні римляни користувалися пачулями
Найдосвідченішими парфумерами в стародавньому світі вважалися єгиптяни. Саме завдяки їм парфуми та ароматичні олії набули популярності в Стародавній Греції та Римській імперії. Однак донедавна залишалося невідомим, чим саме напарфумлювалися наші предки. Не так давно в гробниці було виявлено кварцову посудину, в якій зберігся ароматичний засіб. Вчені визначили, що парфуми були виготовлені в I столітті з пачулі. Оскільки ця рослина зустрічалася тільки в Індії, парфуми вочевидь належали дуже багатому і знатному сімейству.
Зубочистки використовували ще неандертальці
Можливо, зубочистка – один із найдавніших гігієнічних інструментів. Антропологам вдалося виявити невеликі подряпини на зубах неандертальців, які свідчать про те, що вони користувалися зубочистками. За старих часів цей інструмент був не тільки символом високого статусу, а й досить небезпечним предметом.
Вважається, що причиною смерті давньогрецького правителя Агафокла стала отруєна зубочистка. Починаючи з епохи Середньовіччя і аж до другої половини XIX століття знатні особи полюбляли хизуватися пишними, багато прикрашеними металевими паличками для очищення зубів. Ці предмети навіть включали в посаг високородних дівчат. Загальнодоступними зубочистки стали в 1870-х роках, після того як Чарльз Форстер побудував першу фабрику з виробництва цих виробів.
У давнину люди освіжали дихання за допомогою дивних сумішей
Уже 5 тисяч років тому наших предків хвилювала проблема свіжого дихання. Вважалося, що навіть приваблива панянка могла відштовхнути від себе наречених, якщо у неї погано пахло з рота. Жителі Вавилона намагалися впоратися з цією напастю, жуючи гілочки, а стародавні єгиптяни виготовляли пастилки з ладану, мірри, кориці та меду.
Пліній Старший, який жив у I столітті, пропонував більш радикальний засіб. Рецепт його пасти включав попіл, зроблений із мишачого посліду, і мед. Цією сумішшю потрібно було натирати зуби. Крім того, письменник рекомендував чистити зуби за допомогою голок дикобраза, а не пір’я стерв’ятника. Перші зубні щітки винайшли в XV столітті в Китаї. Для їх виготовлення використовували щетину, зістрижену з шиї свині. Тільки на початку XX століття ця проблема була офіційно визнана захворюванням.
Візит до стоматолога був найгіршим із кошмарів
У XVIII столітті й раніше карієс найчастіше лікували радикальним способом – просто виривали пошкоджений зуб. Однак деякі стоматологи пропонували більш щадний варіант: пошкоджену частину зуба видаляли, а на її місце встановлювали пломбу з білого воску або золота. Якщо бідний пацієнт втрачав занадто багато зубів, замість них вставляли протези на срібному дроті.
Спочатку імпланти виготовляли зі слонової або моржової кістки, причому деякі дантисти примудрялися створювати цілі вставні щелепи на пружинках. Пізніше штучні зуби почали робити з порцеляни. У 1776 році один лікар почав експериментувати з пересадкою зубів, і ця практика швидко прижилася. Тож людина з білосніжною посмішкою, яка гостро потребувала грошей, завжди могла продати кілька своїх зубів.
В одному зі своїх листів Джейн Остін зі здриганням описує похід до стоматолога з трьома племінницями. Одній бідолашній видалили два зуби, іншій зробили золоті вставки, а третій підпиляли зуби. У ті часи вважалося, що остання процедура запобігає карієсу, хоча на ділі вона могла тільки погіршити ситуацію. Зубні пасти, що використовувалися на початку XIX століття і складалися з подрібненої солі або цегли, також не сприяли поліпшенню здоров’я зубів.
Ще 200 тисяч років тому люди знали, як позбавлятися від шкідників у постільній білизні
Кілька років тому археологи виявили найдавнішу на сьогоднішній день підстилку з трави, яка, найімовірніше, використовувалася як ліжко. Вчені визначили, що конструкція була створена приблизно 200 тисяч років тому. Передбачається, що товщина свіжого трав’яного шару сягала 30 см, а під ним був попіл тих самих рослин і камфорного лавра. Археологи припустили, що стародавні люди регулярно спалювали старі підстилки, а поверх попелу викладали свіжий шар трави. Це робилося для того, щоб відлякати різних комах.
У Середні віки бідняки спали на соломі, так само як і їхні далекі предки, а більш заможні могли дозволити собі пір’яні матраци, простирадла, ковдри і подушки. Причому аристократи приділяли пильну увагу навіть деталям узголів’я при замовленні меблів. Значення мали і колір деревини, і її сорт. А ось середньовічні методи позбавлення від комах були не настільки ефективні, як ті, що використовували предки. Найчастіше люди просто розкидали різні трави навколо ліжка, що робило життя клопів тільки більш комфортним.
У XVIII і XIX століттях люди часто використовували високотоксичні засоби, які могли принести більше шкоди, ніж користі. Щоб позбутися клопів, спальню і ліжко обробляли ртуттю або миш’яком. Дехто обкурював кімнати парами сірки або спалював поруч із постіллю коров’ячий гній. Один потомствений винищувач клопів узагалі приходив у будинок, озброєний рапірою, і розправлявся зі шкідниками саме цією зброєю. Найчастіше фахівці радили просто продати старий будинок із комахами і купити нове житло.
З акне боролися за допомогою меду
Ще в Стародавньому Єгипті люди страждали від акне і шукали різні способи, що допомагають позбутися прищиків. Вважається, що ця напасть не оминула і фараона Тутанхамона, оскільки в його гробниці були виявлені популярні засоби від акне. У ті часи на прищі наносили мед, сірку, сіль або кисле молоко. Тими ж засобами користувалися і стародавні греки, хоча один лікар рекомендував витирати обличчя рушником, спостерігаючи за падаючою зіркою. Передбачалося, що у світлі цього небесного тіла прищики відразу ж самі по собі відваляться.
Стародавні римляни помітили зв’язок між підлітковим віком і висипаннями на обличчі. Вони використовували безліч різних засобів, включно з листям цибулі порею, галуном, кислим сиром і навіть корицею. Лікарі у Візантії пропонували спалювати рослину гадючу цибулю, а отриманий попіл втирали за допомогою м’якого корала в шкіру.
У XVIII столітті протягом короткого часу прищі навіть у моді. Вони дозволяли панянкам прикрашати себе за допомогою мушок різної форми, які відмінно приховували будь-які шкірні дефекти.
У XIX століттях лікарі напружено сперечалися, чи є акне захворюванням і чи варто його взагалі лікувати. Проти прищів використовували припарки з висівок і опіуму. Іншим популярним засобом була ртуть. Креми та лосьйони на її основі справді допомагали впоратися з подразненням, щоправда, в результаті пацієнт міг заробити хімічні опіки. Тільки на початку XX століття до лікування акне взялися з усією серйозністю.
Для лицарів відвідування туалету було непростою справою
Незалежно від того, який обладунок носив лицар – хауберк (довгу кольчугу до колін з капюшоном) чи лати, похід до туалету був для цих воїнів непростою справою. Хоча лицар і міг частково позбутися обладунків без допомоги зброєносців, у розпал битви це було небезпечною справою. З іншого боку, в Середньовіччі багато бійців страждали від шлункових розладів, а тому потреба могла застати людину і під час битви. У цьому разі лицарям, найімовірніше, доводилося справляти свої природні потреби, незнімаючи обладунки.
Схожа проблема мучила і самураїв, після того як одного з уславлених воїнів лиходії підстерегли просто в туалеті. Через це, за чутками, інший відомий воїн не на жарт стривожився і переніс туалет у кут двору, де надійно замурував його в стіні. Так самурай був упевнений, що жоден ворог не застане його зненацька.
До поширення унітазів із системою змиву люди в XVIII столітті здебільшого користувалися звичайними шухлядами, в яких були встановлені нічні горщики. Ці пристосування навіть брали з собою, вирушаючи в подорож, щоб не користуватися чужими зручностями.
Можливо, люди соромилися возити з собою такі туалети, тому вони намагалися якомога більше замаскувати пристрої. Наприклад, у декого шухляда виглядала як стос книжок. Невідомо, чи використовували для конструкції справжні фоліанти, в яких прорізали дірку, чи ящик просто обклеювали підробленими корінцями книг. В одній будівлі в Антверпені всю туалетну кімнату оформлено як бібліотеку, причому в ній немає жодної справжньої книги.
В епоху Відродження миття волосся було серйозною процедурою
Деякі медики в ті часи напряму пов’язували чистоту волосся зі здоров’ям людини і зазначали, що брудні пасма можуть спричинити серйозні хвороби. Припускали, що в процесі травлення шкідливі пари потрапляють у мозок, і єдиний спосіб їх позбутися – це розчесати шевелюру, розтерти шкіру голови ганчірочкою або вимити волосся.
Одні лікарі рекомендували робити це кілька разів на місяць, інші стверджували, що процедуру потрібно проводити щотижня. Але більшість фахівців сходилася в одному – миття голови було необхідною, але небезпечною справою. Тому після процедури локони оберталися рушником, щоб голова не замерзла, а дівчині слід було відпочити. Наприклад, Лукреція Борджіа могла спокійно пропустити бенкет або урочистий прийом, виправдовуючись тим, що помила того дня голову.
У XIX столітті професія «різьбяра мозолів» була дуже почесною
У стародавні часи для лікування мозолів люди використовували яловиче сало, товчений ладан і сік інжиру. Гіппократ радив повністю видаляти ороговілі ділянки за допомогою спеціальних скребків. На початку XVII століття люди, які видаляли мозолі, почали заробляти пристойні гроші, і незабаром кожен аристократ, що поважає себе, намагався найняти слугу, який би доглядав за його ногами.
Після того як 1774 року було надруковано трактат, присвячений здоров’ю стоп, з’явилася професія майстра педикюру. У XIX столітті багато знатних людей, такі як Наполеон і королева Вікторія, користувалися послугами особистих «різьбярів мозолів», які дбали про здоров’я їхніх стоп.
У XIV столітті громадські лазні були аналогом поліклініки
Громадські лазні були популярним місцем у Середньовіччі. Люди приходили сюди не тільки для того, щоб помитися, а й заради оздоровлення. Річ у тім, що власники лазень найчастіше надавали найпростіші медичні процедури: обробляли рани, видирали зуби, ставили банки і робили припарки.
Незважаючи на те що багато банщиків здобували спеціальну освіту, інші лікарі відверто їх зневажали. Послуги банщиків часто коштували значно дешевше, до того ж, їхні методи викликали сумніви. Але саме вони забезпечували доступ до медицини для найбідніших верств суспільства. Лазні стали стрімко втрачати популярність у XVI столітті, коли зміцнилося припущення, що великі скупчення людей ведуть до появи хвороб.
