Усі ми хоч трохи знаємо історію Стародавнього Риму зі шкільної програми. Але оскільки вона не рясніла цікавими фактами, ми вирішили за допомогою цієї статті трохи виправити це прикре упущення.
Щоб жінка отримала права, їй слід було або народити в шлюбі трьох дітей, або зовсім не підпускати до себе чоловіка
Незалежною жінка могла стати, лише погодившись на те, щоб не вступати у стосунки з чоловіками протягом 30 років – тобто, ставши весталкою, жрицею богинею Вести. При цьому у весталки дівчаток відбирали ще в ранньому дитинстві. Весталки володіли досить широкими правами: вони могли мати майно, отримували пенсію, могли свідчити в суді і навіть милувати засуджених. Але, згрішивши з чоловіком, дівчина каралася болісною стратою.
Був ще один спосіб у Стародавньому Римі здобути певну свободу для жінки: для цього їй треба було народити в шлюбі щонайменше трьох дітей. Така заміжня патриціанка мала права на отримання спадщини та позбавлялася опіки з боку родича чоловічої статі. Але цей закон діяв лише в короткий період: з I століття до н.е. і до I століття. І тільки тому, що населення римського вищого класу зменшувалося, хоча загалом кількість жителів Риму зростала.
Римляни хотіли пахнути і зовні, і всередині
Парфуми стародавні римляни наносили не тільки собі на шкіру, а й розпорошували їх зі стін вілл на гостей. А щоб пахнути зсередини так само добре, як і зовні, деякі божевільні навіть вживали їх всередину. Крім того, втираючи в шкіру парфуми або поливаючи ними, людей лікували від розладу шлунка або лихоманки.
Жінки фарбували волосся за допомогою п’явок і черв’яків
Носити природні локони римська жінка вважала б ганьбою: так ходили тільки варвари. Тому пристойні жінки годинами сиділи, поки їм створювали складні зачіски. Крім того, римлянки фарбували волосся різними способами, зокрема, використовуючи хну і шафран для золотистого відтінку. Але прекрасне волосся кольору воронячого пера отримували за допомогою вельми специфічного зілля: п’явок вимочували в оцті кілька місяців, а потім цю суміш наносили на локони. Настільки ж неприємним було зафарбовування сивого волосся, яке на ніч покривали сумішшю з дощових черв’яків і трав.
В інтер’єрах своїх будинків використовували фальшиві двері
Фреска фальшивих дверей на віллі Поппея.
Ми любимо робити свої кімнати в будинках візуально більшими за допомогою дзеркал. Стародавні римляни чинили схожим чином, але вони створювали враження, що їхні вілли більші за розміром за допомогою несправжніх дверей, які розписували фарбами на стіні. Також розписні двері і несправжні колони служили й іншій меті: вони створювали симетрію в кімнатах, врівноважуючи справжні двері і колони.
Дітей після розлучення віддавали батькові
Розлучитися в Стародавньому Римі було нескладно. Ось тільки жінка після розлучення не могла претендувати на власних дітей: вони належали батькові. А якщо того не стало, то дітей віддавали найближчому родичу батька чоловічої статі. Права батька на своїх дітей були настільки великі в Стародавньому Римі, що жінка, навіть виходячи заміж, залишалася під контролем батька, а її чоловік не мав над нею жодної законної влади – і це давало жінкам того часу певну свободу.
Часом Колізей був басейном
Навмахія – постановочна гладіаторська морська битва – була популярною розвагою у римських імператорів. Навмахії проводилися у виритих басейнах, озерах або будівлях. Імператор Доміціан 89 року провів таку виставу в самому Колізеї, наповнивши його арену водою, проводив навмахію в ньому й імператор Тит. Подібний момент знайшов своє відображення у фільмі «Гладіатор II».
Волосся позбувалися і чоловіки, і жінки
Деякі римляни і римлянки позбувалися небажаного волосся, причому досить суворим способом: вискубуючи його пінцетом. Робили це або в лазнях, або в перукарнях. При цьому чоловіки цілком охоче позбувалися волосся під пахвами, а ось вищипування волосся на ногах вважалося виключно жіночою справою. Вуха теж чистили за допомогою пристосувань, схожих на лопаточку або совок.
Крім того, більшість чоловіків старше двадцяти з невеликим років голилися щодня, а відрощували бороду зазвичай тільки після важких життєвих потрясінь.
До навчання дітей грамоти підходили творчо
Можна подумати, що вивчаючи грамоту в той час, дітям доводилося тільки нудно креслити букви стилусом на глиняній або восковій табличці. Але вчителі не так уже й рідко підходили творчо до навчання. Коли діти знайомилися з алфавітом, їм видавали солодощі у формі тієї літери, яку вони вивчали. Також у римських дітей були літери, зроблені зі слонової кістки, що також допомагало запам’ятовувати форми і назви букв. Крім того, для запам’ятовування правил додавання та літер діти співали пісні та вчили вірші, про що, втім, Цицерон згадував без жодного задоволення.
Також описано ще один спосіб творчого підходу до навчання. Син Герода Аттіка ніяк не міг запам’ятати абетку, тож батько привів до нього 24 рабів, чиї ініціали імен відповідали 24 буквам алфавіту.
Дочекатися кінця тижня було складніше, адже в ньому було 8 днів
Римський календар до зміни його Юлієм Цезарем.
У стародавніх римлян було 7 робочих днів і всього один вихідний, ринковий день, який називався нундини. У нундини фермери і ремісники з глибини Риму відпочивали від звичайної роботи і привозили продукти своєї праці на продаж на ринку. Римляни та їхні раби робили покупки на майбутній тиждень, а діти і підлітки відпочивали від школи. Також у ці дні проводилися громадські розваги і влаштовувалися звані обіди.
Жінки теж були гладіаторами
Хоча гладіаторами часто ставали підневільні люди, наприклад, раби або злочинці, були випадки, коли і вільнонароджені люди могли виступати на арені.
І, оскільки публіка любила сюрпризи, бої намагалися робити видовищними: інколи гладіатор міг з’явитися на колісниці або взяти як спорядження ласо. Ще більш рідкісним шоу і від того ще більш захопливим, була поява жінок-гладіаторів на арені. У Галікарнасі було знайдено різьблення, яке зображувало двох жінок у гладіаторському спорядженні. Однак виступ жінок був видовищем все ж таки надто скандальним на ті часи, тож 200 року імператор Септимій Север заборонив їхні бої.
Жінки обожнювали перли і носили такі важкі сережки, що мочки вух не витримували їх
Пристрасть до перлів у Стародавньому Римі була схожою на сучасне захоплення діамантами. Римський письменник Марціал описав жінку, яка пішла навіть далі, ніж Мерилін Монро, яка стверджувала, що найкращі друзі дівчат – це діаманти. Ця жінка замість богів клялася своїми перлами, називала їх своїми братами і сестрами і, на думку письменника, навіть любила їх більше, ніж рідних дітей.
Сережки з перлами, які коштували цілий статок, могли дозволити собі лише дуже знатні жінки. І вони нерідко одягали такі важкі сережки, що від цього страждали й запалювалися мочки їхніх вух. Це було, мабуть, настільки поширеним явищем, що з’явилася навіть окрема спеціальність жінок-перукарів, яка займалася якраз лікуванням запалених мочок.
Римляни читали тексти вголос – навіть якщо були одні
Оригінальні тексти латиною, як, зрештою, і давньогрецькою, не мали пропусків, якихось знаків пунктуації чи заголовних літер. Лише в 600-700 рр. н. е. ченці, які вивчали стародавні латинські тексти, почали самі вводити пробіли в них, щоб спростити сприйняття. Тому читання стародавнім римлянам давалося складніше, ніж нам, і займало в них більше часу, а робити це доводилося вголос, щоб правильно зрозуміти сенс написаного.
Перукарське мистецтво було справою прибутковою
Римські перукарі не тільки стригли й укладали волосся своїх клієнтів, а й робили манікюр, вискубували зайві волосинки і зрізали мозолі. Сиве волосся, якщо його було не надто багато, перукарі просто вищипували з голови. Деякі перукарі заробляли так добре, що утримували 20 рабів і мали 20 коней.
