Завдяки фільмам і серіалам ми часто малюємо собі самураїв як відважних воїнів, які завжди слідували суворому кодексу честі і були готові принести своє життя в жертву заради повелителя. Однак цей романтичний образ дуже відрізняється від реальності. Ми вирішили з’ясувати, якими насправді були самураї і які уявлення про них виявилися всього лише міфами.
Самураї з’явилися в Японії приблизно в IX столітті
Деякі люди вважають, що самураї з’явилися в Японії ще в стародавні часи. Але, на думку багатьох істориків, цей клас воїнів зародився в період Хейан, що тривав з 794 по 1185 рік. Після того, як представники впливового роду Фудзівара посіли найважливіші пости в уряді, багато багатих землевласників вирішили залишити імператорський двір і пошукати удачу в інших місцях. Їх супроводжували озброєні прихильники, яких і називали самураями.
У перекладі з японської слово «самурай» приблизно означає «людина, яка служить». Тобто цей термін не обов’язково передбачав бійця або воїна. Розквіт самураїв почався з середини XII століття, коли імператор втратив свій вплив, і в політичну боротьбу вступили інші родини. Саме військовий талант самурая допоміг одному роду здобути рішучу перемогу. Відтоді статус цих воїнів став привілейованим.
Самураї далеко не завжди дотримувалися кодексу честі
Вважається, що самураї завжди дотримувалися суворого морального кодексу, який називався «Бусідо». Цей звід правил справді існував, але, по-перше, він змінювався з часом, а по-друге, сам термін «Бусідо» як позначення морального кодексу практично не використовувався до недавнього часу. Спочатку самураї не були прив’язані до свого повелителя і, якщо той гинув у бою або погано поводився зі своїми слугами, вони могли знайти собі нового господаря.
Усе змінилося з приходом до влади дому Токугава на початку XVII століття. На японських землях нарешті настав мир, і така кількість досвідчених воїнів стала не потрібна. Саме тоді в кодексі з’явилися зміни.
Самим самураям теж було непросто вписатися в мирне життя, тому деякі положення «Бусідо» стали відображенням їхнього пошуку свого шляху в нових умовах. Однак повстання самураїв проти своїх володарів, так само як і випадки зради, відбувалися в усі часи і не вважалися чимось неймовірним. Один європейський мандрівник, який відвідав Японію в XVI столітті, навіть жахався вдач, що панували при дворі, де ніхто не цурався підступів та інтриг. За його спостереженнями, ніхто нікому не довіряв: усі прикидалися друзями, але були готові зрадити за першої зручної нагоди.
Статус самурая можна було купити або заслужити
Перші самураї справді були вихідцями з аристократії, проте в наступні століття будь-який щасливий воїн, який проявив майстерність і хоробрість на полі бою, міг отримати це звання. У деякі періоди, коли велися особливо запеклі битви, його взагалі роздавали направо і наліво. У період Едо (1603-1868) будь-хто міг перетворитися на самурая, просто заплативши достатню кількість грошей.
Ба більше, самураєм міг стати навіть іноземець. Збереглися відомості про Ясуке, який, можливо, народився в Мозамбіку і прибув до Японії, супроводжуючи місіонера. Невідомо, де саме священик зустрів воїна – в Африці чи в Індії, проте він вирішив найняти його як охоронця. Незвичайний колір шкіри чоловіка і високий зріст (близько 180 см) заворожували японців, хоча вихідці з Африки вже з’являлися на цих землях.
В одному з міст на охоронця прийшло подивитися стільки людей, що в тисняві вони випадково пошкодили кілька будівель. Знаменитий воєначальник Ода Нобунага, вражений тим, що Ясуке трохи говорив японською, взяв його до себе на службу. Історики досі сперечаються, чи був Ясуке самураєм чи ні, але відомо, що Нобунага подарував йому меч, що свідчить про високе становище воїна. Самураями ставали й інші іноземці, наприклад штурман Вільям Адамс, який став прототипом головного героя в романі «Сегун».
Катана не була основним знаряддям самураїв
Інша поширена помилка полягає в тому, що головною зброєю самурая була катана. Насправді цей меч радше мав символічне значення. У Середньовіччі володарі зазвичай дарували своїм послідовникам мечі, щоб нагородити їх за заслуги або відзначити за особливо героїчний вчинок. Катани коштували дорого, і прості воїни просто не могли дозволити собі таку розкіш. Часто меч передавався в сім’ї з покоління в покоління.
Але на поле бою самураї з’являлися, озброївшись списами і довгими луками. Не цуралися вони і західної вогнепальної зброї, яка колись з’явилася в країні. Катана ж здебільшого використовувалася у вуличних бійках, на дуелях і під час грабежів. Самураї брали меч на поле бою, але тільки як допоміжну зброю.
Самураї не завжди були воїнами
Вважається, що самураї були жменькою елітних бійців, але насправді їхня роль у суспільстві з століття в століття змінювалася. На початку вони збирали податки, охороняли громадський порядок і виступали як охоронці. З кінця XII століття самураї фактично узурпували владу в провінціях і прагнули нав’язати свою волю імператору, зокрема за допомогою зброї.
З початку XVI століття, коли в Японії настав мирний період, самураї стали виконувати функції адміністраторів і бюрократів, жили в густонаселених містах або у своїх маєтках. Тож картина, показана у фільмі «Останній самурай», далека від реальності. Жоден самурай не оселився б у горах і не тренувався б на мечах щодня, інакше його володіння занепали б, і він швидко зубожів. Крім того, до середини XIX століття клас самураїв, що становив приблизно 5 % від населення Японії, контролював доходи всіх інших. Тому позбавлення самураїв усіх привілеїв навряд чи викликало б сум у суспільстві.
Деякі самураї мріяли стати ронінами
У перекладі з японської слово «ронін» приблизно означає мандрівника, людину, яку з одного боку в інший жбурляють хвилі, і вона пливе життям без жодної мети. Якщо самурай порушував кодекс або повставав проти свого повелителя, він міг перетворитися на роніна. У цьому разі воїн позбавлявся всіх привілеїв, уподібнювався простому селянину, і до нього ставилися з презирством.
Ронінів цілком обґрунтовано побоювалися, оскільки вони частенько промишляли розбоєм і піратством, та й взагалі одним фактом свого існування підривали основи японського суспільства. Однак багато самураїв ставали ронінами цілком усвідомлено і навіть прагнули до цього. Вони вважали, що відсутність повелителя, якому самурай мав беззаперечно коритися, давала змогу ронінам чіткіше дотримуватися морального кодексу.
Самурай не міг покарати селянина за будь-яку повинність
У попередні століття існував закон, за яким самурай міг миттєво покарати селянина або торговця (будь-яку людину, що була нижчою від самурая за соціальними сходами), якщо той якимось чином його образив. Однак у серіалі «Сегун», який нещодавно вийшов на екрани, це подається так, немов самураї взагалі мали право знищувати бідних селян з будь-якого приводу і без нього. Насправді цей закон обмежували кілька суворих правил, а після події обов’язково слідував судовий розгляд.
Самурай не міг показати свої почуття до дружини на публіці
Самураї прагнули до одруження, але шлюб вони зазвичай укладали для продовження роду і народження спадкоємця. Вважалося, що кохання до жінки підточує сили воїна і послаблює його розум. Якщо самурай цілував дружину на людях, його могли назвати ніжним, а це вважалося тяжкою образою.
Катани частенько ламалися
Традиційну катану заточували кілька днів, використовуючи різне точильне каміння, доки товщина леза не зменшувалася до кількох міліметрів. Такий меч міг залишатися гострим роками і легко зрізав найдрібніші волосинки з тіла. Однак проти міцніших матеріалів він працював значно гірше.
Коли в XIII столітті Японія зіткнулася з навалою монголів, самураям довелося битися з воїнами у важких обладунках. Катани безнадійно застрявали в шкіряних латах і часто ламалися. Після цього в Японії почали кувати важчі мечі. Крім того, якість японської сталі часто перебільшували.
Самураї насилу могли пересуватися в традиційному обладунку
Традиційний обладунок самурая, який використовували з X до початку XIV століття, був створений для боїв верхи і давав змогу ефективно стріляти з лука. Однак, якщо самураю доводилося спішитися й узяти до рук меч, лати ставали скоріше перешкодою, ніж перевагою. Крім того, обладунок важив близько 25-26 кілограмів, що значно ускладнювало завдання воїна.
У XVI столітті Токугава Ієясу наказав кувати шоломи із заліза. Зробив він це не для того, щоб краще захистити своїх воїнів, а щоб ті могли варити рис у шоломах на привалах. За легендою, традиційні штани хакама, які носили самураї, мали приховувати рухи ніг від супротивника, допомагаючи здобути перемогу в бою. На ділі ж ходити в цих широких штанях було незручно, що тільки збільшувало шанси програти бій.
Ба більше, в період Едо самураї були змушені носити довші та незручніші моделі хакама, які називалися нага-бакама, при імператорському дворі. Швидко ходити в таких штанях було неможливо, а тому самурай не міг раптово напасти на сюзерена чи іншого придворного.
Зачіска Тенмаге з’явилася не випадково
У період Едо самураї виголювали передню частину верхівки, а решту волосся гладко зачісували назад і стягували у хвіст. Спочатку таку зачіску робили тому, що пучок допомагав утримувати шолом на голові, а поголена верхівка менше потіла в шоломі. Надалі Тенмаге став символом високого статусу. Тож, коли імператор Мейдзі 1871 року позбавив самураїв усіх привілеїв, він також наказав їм коротко обстригти волосся.
