Найчастіше нам здається, що художники – виключно творчі люди, а тому мають до науки мало стосунку. Але це не зовсім так. Багатьом майстрам доводилося уважно вивчати властивості різних матеріалів для створення полотен. Інші ж пильно спостерігали за навколишнім світом та інтуїтивно помічали закономірності, які пізніше підтвердили дослідження вчених.
Рембрандт використовував сульфід миш’яку для створення золотого блиску
Вивчаючи деталі світлого одягу офіцера на відомому полотні Рембрандта, науковці з подивом виявили, що художник використовував незвичайний пігмент для створення золотистого кольору. Раніше вважалося, що Рембрандт створював золоті фарби на основі аурипігменту – мінералу, також відомого як «золотий миш’як».
Однак дослідження показало, що Рембрандт змішував два інших мінерали: тетрасульфід тетрамиш’яку і реальгар, які мають природні жовтий і червонувато-помаранчевий відтінки. Потім художник додавав свинцево-олов’яний жовтий і кіновар, отримуючи в результаті фарбу з чудовими світловідбивними властивостями.
Крім того, дослідники з’ясували, що художник заґрунтував полотно для картини «Нічна варта» за допомогою суміші свинцю і кварцової глини. Передбачається, що Рембрандт зробив це, щоб захистити полотно від впливу вологи, оскільки його передбачалося повісити на зовнішній стіні тиру.
А ще Рембрандт створив пастоподібну олійну фарбу задовго до її відкриття
Художник одним із перших застосував революційну технологію, що дала змогу домогтися створення 3D-ефекту на картинах. Рембрандт наносив фарбу щільними, густими мазками, завдяки чому зображення виступало над полотном. Вчені довго намагалися зрозуміти, яким чином майстер досягав цього ефекту, і одне з досліджень дало незвичайну відповідь на їхнє запитання.
Виявилося, що Рембрандт додавав оксид свинцю в олію, щоб фарба набула пастоподібної консистенції. Раніше оксид свинцю знаходили у творах XX століття, але в XVII столітті художники ще не використовували таку техніку. Оскільки сліди оксиду свинцю було виявлено одразу на трьох полотнах майстра, дослідники дійшли висновку, що Рембрандт застосовував цю суміш усвідомлено, а не випадково.
Ван Гог передбачив відкриття теорії Колмогорова
Довгий час вважалося, що Ван Гог за допомогою вихорів і спіралей зобразив на картині «Зоряна ніч» свій душевний стан. У цей період художник переживав нервовий зрив і перебував на лікуванні. Однак команда вчених припустила, що майстер міг закарбувати на полотні турбулентні потоки, які пізніше описав у своїй теорії математик Колмогоров.
Саме Колмогоров визначив, що енергія рухається крізь повітря і воду, утворюючи великі завихрення, які потім розпадаються на більш дрібні. Вихори в потоках річки або грозових хмарах створюють візерунки, які можна передбачити за допомогою законів фізики. Вчені ретельно проаналізували завихрення на полотні Ван Гога і визначили, що вони відповідають теорії турбулентності Колмогорова.
При цьому художник не міг нічого знати про це наукове відкриття, оскільки математик народився тільки через 13 років після смерті Ван Гога. Астрофізик Адам Френк не вважає це випадковим збігом. Найімовірніше, Ван Гог уважно спостерігав за природою, інтуїтивно вловив зміни в атмосфері і переніс їх на полотно.
Джованні Станкі допоміг ученим з’ясувати, як з’явилися сучасні кавуни
Художник написав це полотно в другій половині XVII століття, і дослідників зацікавив зовнішній вигляд кавунів, що лежать на столі праворуч. Річ у тім, що плоди мають вкрай незвичний вигляд. Кавуни почали вирощувати в європейських садах приблизно 1600 року, але тоді рослина ще була дикою: ягоди були дрібнішими, легшими, а їхня м’якоть містила менше лікопіну – пігменту, який надає їй червоного кольору.
За минулі 400 років садівники провели ретельну селекцію, завдяки чому кавуни збільшилися в розмірі, а їхня м’якоть набула насиченого червоного відтінку. Натюрморт Джованні Станкі наочно демонструє кропіткий процес перетворення диких рослин на сучасні культурні види.
Полотна Джузеппе Арчімбольдо допомогли провести експеримент
Відомий італійський живописець був не лише художником, а й натуралістом. Ба більше, одне з досліджень показало, що він створив значно більше етюдів природи, ніж вважалося раніше. Арчімбольдо скрупульозно вивчав навколишній світ, замальовуючи безліч рослин і тварин.
Його сюрреалістичні портрети, складені з рослин, плодів і живих істот, сучасники сприймали як кумедний жарт. Сьогодні ж мистецтвознавці відносять їх до справжніх шедеврів живопису.
У 2014 році команда вчених провела експеримент з використанням трьох полотен майстра. Одній групі людей картини показували в нормальному вигляді, іншій – у перевернутому. Результати дослідження продемонстрували, що у звичайному положенні глядачі насамперед фокусували увагу на очах, а потім – на нижній частині обличчя. У перевернутому стані цей ефект не спостерігався.
Картини Поля Сезанна показують, як дійсно працюють наші очі
Художнє бачення Сезанна дивувало і ставило в глухий кут навіть його сучасників. Довгий час мистецтвознавці намагалися розгадати, чому Сезанн зображував світ так незвично, але можливу відповідь змогли запропонувати нейробіологи. Виявилося, що картини живописця показують, як наше око фіксує навколишній світ.
Наприклад, на полотні «Натюрморт із фруктовою стравою» здається, що всі предмети мають неприродний вигляд: перспектива келиха викривлена, серветка начебто ширяє над столом, а шпалери немов розташовані перед фруктами. Однак саме так наші очі сприймають інформацію. Вони постійно здійснюють швидкі мікроскопічні рухи, фіксуючи кожен предмет окремо, а потім мозок, обробляючи зображення, пов’язує їх у єдину картину.
На іншій картині майстра демонструється феномен Трокслера. Якщо ми протягом довгого часу фіксуємо погляд на одній точці, то периферичний зір починає затухати, а зображення по краю розмивається. За словами одного з сучасників Сезанна, у процесі написання портрета своєї дружини художник міг по 20 хвилин пильно дивитися на одну деталь, і тільки замалювавши її, він переводив погляд на іншу. Саме тому обличчя жінки нагадує маску: кожна його риса написана окремо.
Картини Клода Моне допомагають офтальмологам
У 1910-х роках зір Клода Моне почав поступово погіршуватися, а 1913 року в художника діагностували катаракту. Лікарі пропонували операцію, але Моне навідріз відмовився. На жаль, проблеми з очима все сильніше позначалися на його живописі. Світ уже не бачився таким яскравим, а «холодні» фарби – зелена і синя – стали набувати коричневих відтінків. Тоді Моне звернувся до жовто-червоної гами, через що його улюблені сади буквально запалали.
Змінилася і техніка живописця: йому доводилося використовувати грубіші та більші мазки. 1923 року Моне нарешті погодився на операцію на одному оці (найімовірніше правому), і вона, попри його побоювання, пройшла успішно. Повністю відновившись, художник зненавидів картини, написані в період хвороби, і навіть знищив частину полотен. Однак сучасні вчені впевнені, що ці роботи мають величезну цінність. Вони допомагають окулістам і офтальмологам зрозуміти, як саме змінюється бачення світу в людини з катарактою.
Можливо, операція справила на зір Моне несподіваний ефект. Річ у тім, що теоретично люди здатні бачити ультрафіолетовий колір, так само як і деякі комахи. Однак кришталик ока фільтрує ці промені. Після того як під час операції художнику видалили кришталик, він, можливо, став розрізняти кольори за межами звичного спектра. Наприклад, багато квітів прикрашені ультрафіолетовими візерунками для приваблення бджіл, і саме їх міг бачити живописець. Тому на пізніх полотнах Моне почали з’являтися фіолетові відтінки.
Ян Вермеєр знав, як привернути увагу глядача
Недавнє дослідження вчених показало, що картина «Дівчина з перловою сережкою» викликає в нашому мозку більшу активність, ніж потенційно небезпечна ситуація. Цей результат дивовижний, адже людина просто дивиться на художнє полотно і не приймає жодних рішень.
Учені припускають, що ефект пов’язаний із композицією картини та розташуванням світлових точок на обличчі, які захоплюють глядача в «петлю стійкої уваги». Спочатку глядач дивиться на око дівчини, потім переводить погляд на її рот і підборіддя, після чого його погляд переміщається до сережки і знову повертається до ока. Завдяки цьому картиною можна милуватися досить довго.
