У багатьох фільмах і серіалах про минуле заможних героїв супроводжує цілий рій слуг. Вони, як гвинтики великого механізму, забезпечують побут господарів. Завдяки кіно ми звикли вважати, що робота покоївок легка і часом навіть романтична. Насправді життя слуг не було схоже на казку, а коло обов’язків обмежувалося хіба що фантазією господаря.
- Мода тримати багато слуг припала на кінець XIX століття. Промислова революція сприяла збагаченню населення, середній клас отримав можливість наймати особистих кухарів, покоївок та іншу прислугу. Тисячі молодих людей залишили село і рвонули в міста – обслуговувати нову аристократію.
- Британський перепис показав, що на рубежі XX століття в служінні на той момент працювали близько 1,5 млн осіб. На службу вони вступали, як правило, після закінчення початкової школи, у 10-13 років.
- Для кожної посади були свої вимоги й обмеження. Наприклад, у покоївки брали тільки незаміжніх дівчат. Очікувалося, що молодші слуги, наприклад лакеї, теж залишатимуться неодруженими. Але навіть працівники високого рангу, наприклад дворецькі, змушені були звільнятися, якщо хотіли зв’язати себе узами шлюбу і завести дітей.
- Жили слуги в дуже скромних умовах. Навіть у великих особняках їм виділялися величезні кімнати, де вони мешкали всі разом, часто без ліжок, туалету і ванної. У небагатих будинках ситуація була ще гіршою: персоналу відводили місце в сирих підвалах і на неопалюваних горищах.
- У багатих будинках прислуга користувалася таємними переходами та окремими сходами. Вважалося, що так потрібно захищати високопоставлених осіб від зустрічі з нижчим класом.
- Виявляється, за столом прислужували в рукавичках не тільки з міркувань гігієни, а ще щоб панове не бачили брудних рук своїх слуг.
- Робочий день починався дуже рано: посудомийники розпалювали на кухні вогонь, покоївки готувалися до виконання своїх обов’язків. О 6:30 лакей відкривав віконниці в основних кімнатах і розносив вугілля по приміщеннях. Поки сім’я та гості снідали, покоївки провітрювали спальні.
- Харчувалися службовці залишками їжі на кухні. Працювали вони по 17 годин на день, а свій єдиний вихідний (якщо він був) проводили в церкві.
- У XVIII столітті, щоб викликати слугу, потрібно було натиснути дзвіночок або крикнути. Це означало, що обслуговуючий персонал постійно мав перебувати неподалік. Тому невід’ємною частиною життя прислуги були незручні стільці в коридорі. При цьому навмисне обирали дуже жорсткі, щоб працівники не засинали на посту. З виникненням сонетки – дзвіночка на шнурку – життя слуг спростилося: з’явилася можливість йти від господарів трохи далі.
- Завдяки численним серіалам у багатьох людей склалося враження, що прислуга займалася досить простими справами: затягувала панянкам корсети, допомагала розчесатися, змахувала пил з антикваріату. У реальності ж у слуг була важка робота, а в їхні обов’язки входили і не найприємніші процедури. Наприклад, покоївки стригли господарям нігті і виносили нічні горщики.
- У працівників була уніформа. Жінки носили, як правило, чіпці, під які повністю прибирали волосся, і білі фартухи. Чоловіки – білі сорочки і темні костюми. Очікувалося, що на додаток до форми у слуг мають бути однакові зачіски.
- Цікаво, що прислуга могла мати більш урочистий вигляд, ніж господарі. Цілком можна було спостерігати картину, як одягнений у фрак дворецький обслуговує панів у більш фривольному вбранні.
- Читаючи книжки того часу, ми постійно стикаємося з одними й тими самими іменами обслуговуючого персоналу. Наприклад, кухарку часто звуть Мері, а садівника – Джон. Виявляється, імена слуги отримували разом із посадою. Якщо попереднього лакея звали, наприклад, Джеймс, господарі називали так і нового. Служниці ж часто отримували ім’я Сара.
- Побут обслуговуючого персоналу оточений безліччю міфів. У популярному серіалі «Абатство Даунтон» в одній із серій показано бал для слуг, де прислуга танцює і відпочиває разом із панами. Такі бали справді влаштовували в деяких британських будинках. Однак, як правило, відвідували їх лише слуги, а господарі та гості могли мимохідь зазирнути на вогник, якщо хотіли.
- Ще один поширений міф – наявність беззмінного вірного слуги, який залишається біля господаря ледь не на все життя. Насправді навіть у великих будинках була плинність: працівники то приходили, то йшли. Є дані про роботодавця, який за 32 роки змінив 34 покоївки.
- У прислуги існувала своя ієрархія. Насамперед вона визначала місце за столом. Старші слуги володіли великою владою, тому коли дворецький відкладав виделку, всі інші теж повинні були перестати їсти. Тож усім доводилося вчитися швидко справлятися з трапезою.
- Працівники мали можливість піднятися кар’єрними сходами. Чоловік міг пройти шлях від слуги до камердинера, а потім до дворецького або навіть стюарда. Жінка могла, почавши з посади посудомийки, стати кухаркою. Як правило, у керівників маєтку були свої власні слуги.
- Незважаючи на плинність та інші складнощі, часом стосунки особистого слуги і господаря дійсно ставали дуже близькими. Наприклад, широко відомий Абдул Карім, який прислуговував королеві Вікторії.
