Як правило, всі великі відкриття і винаходи – це результати багаторічної праці. Але деякі з них відбуваються цілком випадково. Про одне з них – пеніцилін – чув, ймовірно, кожен. Ми ж вирішили розповісти про те, як інші, цілком знайомі нам речі та явища з’явилися завдяки випадку.
Локшина швидкого приготування
У 60-ті роки Японія потерпала від нестачі продовольства, і бізнесмен Момофуку Андо, помітивши, які черги шикуються біля продавців свіжоприготованого рамена, загорівся ідеєю створити локшину, яку можна за 2 хвилини приготувати вдома самому, використовуючи тільки гарячу воду. Рік він без толку вовтузився у своєму сараї, доки одного разу не підгледів, як дружина готує темпуру [страва японської кухні з риби, морепродуктів або овочів, приготованих у клярі й обсмажених у фритюрі – прим.]. У цей момент Момофуку відчув осяяння: якщо гаряча олія для смаження витягує вологу з борошняного кляру, можна аналогічним чином витягнути вологу з локшини. А завдяки дегідратації продукт зможе зберігатися довго.
Першу локшину швидкого приготування продавали як предмет розкоші: вона коштувала в 6 разів дорожче за звичайний рамен. Але після кількох доопрацювань собівартість продукту знизилася, а страва поступово завоювала любов усього світу.
Ластик
Перші гумки можна було їсти, адже їх робили з хлібного м’якуша. Також сліди від олівця часто стирали за допомогою панірувальних сухарів. Але 1770 року оптик Едвард Нерн випадково, за його словами, взяв шматок гуми замість хліба і помітив, що він відмінно стирає лінії на папері. Після цього він почав продавати гумки з натурального каучуку за досить високою на той час ціною.
Картопляні чипси
Картопляні чипси теж були винайдені випадково. За однією легендою, впливовий клієнт виявився незадоволений поданою йому смаженою картоплею і попросив нарізати тонше. А кухар хотів насолити клієнту і нарізав картоплю не просто тонше, а на слайси завтовшки з папір. І потім підсмажив їх на сковороді до хрусткої скоринки. А в підсумку закуска припала вельми до смаку і стала популярною стравою.
За іншою легендою, сестра кухаря чистила картоплю і випадково впустила тонку скибочку в каструлю з киплячим жиром. Так у неї народилася ідея чипсів.
Мікрохвильовка
У 40-х роках інженер Персі Спенсер працював із компактними резонансними магнетронами, які використовували для виявлення місця розташування об’єкта, і раптово помітив, що шоколадний батончик, який лежав у нього в кишені, розтанув. Це навело його на думку, що за допомогою хвиль можна розігрівати їжу. Спенсер вирішив продовжити експерименти з магнетронною трубкою, спрямовуючи її на інші продукти, як-от яйця і попкорн. А потім помістив магнетрони в металевий ящик із дверцятами, створивши першу мікрохвильову піч – вельми гігантську на той час.
Шпилька
1849 року механік Волтер Гант просто сидів у своїй майстерні, мучачись думкою, як виплатити своєму другові $15, які позичив у нього. Занурений у свої роздуми він машинально змотував і розмотував шматки механічного дроту. І тут помітив, що зігнутий дріт, зчеплений сам із собою, зберігав достатню гнучкість, щоб його можна було зігнути і розігнути заново. У нього тут же народилася ідея англійської шпильки, він намалював кілька ескізів і продав патент за $400.
Хімчистка
Протягом століть речі прали, щоб позбутися плям. Аж поки в далекому 1825 році один слуга в будинку Жана-Батиста Жоллі випадково не перекинув вміст лампи на брудну скатертину. Коли рідина висохла, плями зникли. Передбачається, що в лампі містився камфен, одним з основних інгредієнтів якого є скипидар. Так уперше зародилася ідея, що чистити речі можна, не перучи.
Використання летючих органічних рідин для чищення тканин стали називати «французьким чищенням» у Шотландії та «хімічним чищенням» у Німеччині.
Кава
За найпопулярнішою легендою в 850 р. н.е. в передгір’ях Ємену пастух на ім’я Калді помітив, що його кози їдять плоди з невідомого дерева, схожого на вишню. Після цього вони стали незвично енергійними. З цікавості він теж спробував один плід і відчув прилив бадьорості. Коли Калді зустрів ченця, то розповів йому про своє відкриття, і той зірвав ягоди та відніс їх до монастиря, щоб інші ченці могли боротися зі сном, коли потрібно звершувати свої молитви або вчитися.
Спочатку каву їли, а не пили, змішуючи з тваринним жиром, щоб підбадьоритися. І лише в XI столітті додумалися перетворити її на напій.
Вазелін
22-річний хімік Роберт Чезебро одного разу вирушив у невелике містечко, де нещодавно виявили нафту. Йому хотілося знайти нові способи застосування нафти. Там він помітив, що в процесі буріння нафтових свердловин утворюється один продукт. Ще більш цікавим виявилося те, що нафтовики змащували цією речовиною свою шкіру, щоб прискорити загоєння неглибоких ранок і опіків.
1870 року Чезебро відкрив фабрику з виробництва та очищення цього продукту, який назвав «Чудо-желе». А 2 роки по тому дав мазі ту назву, яка відома всім нам, з’єднавши німецьке слово «вода» (wasser) з грецьким словом «олія» (oleon).
Застібка-липучка
Чи можете ви уявити, щоб ви просто гуляли лісом із собакою і – бац – народилася ідея нового винаходу? Саме так сталося з Жоржем де Местралем. Він помітив, що і він, і його собака начіплювали на себе насіння будяків. Інший би на його місці не звернув би особливої уваги на такий незначний факт, але Жоржу стало цікаво, завдяки чому рослина так чіпко схоплюється з одягом і шерстю. Він розглянув насіння під мікроскопом і помітив, що воно було немов покрите крихітними гачками, які чіплялися за все, що могло замінити петлю. Так до нього прийшла ідея застібки липучки, у якої одна половина була покрита крихітними нейлоновими гачками, а друга складалася з крихітних петель.
Пластилін
Компанія Kutol Products, заснована в 1912 році, протягом багатьох років постачала клієнтам засіб для очищення шпалер від сажі. Справи компанії процвітали, поки в 1950-х цей засіб став багатьом не потрібий, оскільки опалення вугіллям поступово поступалося місцем опаленню за допомогою газу або електрики. Здавалося, що компанію чекає крах.
Але тут невістка засновника компанії Кей Зуфолл, дитяча вихователька, випадково натрапила на статтю, в якій хтось розповідав, що такий засіб для шпалер можна використовувати як матеріал для моделювання. Вона запропонувала своїй дитячій групі його як матеріал для ліплення, і тим це припало до смаку. Так засіб для чищення став іграшкою: одним із видів пластиліну – Play-Doh.
Спецефекти в кіно
Кінорежисер і фокусник Жорж Мельєс одного разу знімав фільм про вуличний рух у Парижі. І в якийсь момент його камера заклинила, а ввімкнулася знову, коли він уже був в іншому місці. Він не надав цьому особливого значення, але, переглядаючи ввечері відзняте за день, раптом побачив, що омнібус на кіноплівці перетворився на катафалк. Так він зрозумів, що, просто зупинивши камеру, щоб змінити декорації, він може створювати ті самі ілюзії, що розігрував на сцені як фокусник. Так народився перший трюковий фільм «Зникнення пані в театрі Робер-Вудена» (1896), у якому його майбутня дружина сідає на стілець, а потім зникає і наприкінці замінюється скелетом.
Згодом Жоржем Мельєсом було розроблено й багато інших кіноспецефектів, деякі з яких використовуються дотепер.
