З найдавніших часів людство, і особливо його прекрасна половина, було стурбоване своїм зовнішнім виглядом і, зокрема, станом волосся. У різні періоди історії у різних куточках світу були прийняті свої стандарти краси. Люди стриглися, голилися налисо, відрощували шевелюру до п’ят, робили хитромудрі зачіски, фарбувалися у всі кольори веселки, завивались і випрямляли волосся, винаходили зілля для догляду, лікування та укладання. Сьогодні ми хочемо розповісти, як наші предки дбали про красу волосся до появи сучасних засобів догляду та стилістів-перукарів з їхнім арсеналом інструментів та пристроїв.
Лікували облисіння сумнівними засобами
Люди боролися з облисінням протягом всього свого існування. Чого вони тільки для цього не використовували: від сумнівних бальзамів та мікстур до магічних ритуалів. Наприклад у Стародавньому Єгипті використовували наступний спосіб: суміш із іржі, сурика, цибулі, алебастру, меду та жиру різних тварин (змій, крокодилів, гіпопотамів та левів) приймали всередину, попередньо промовивши магічне звернення до Бога Сонця.
На початку XX століття людство було захоплене всім, що пов’язане з електрикою. Її навіть пристосували до лікування облисіння. З’явилися екзотичні пристрої у вигляді сотів із прозорого скла, які генерували електричний заряд. Також використовувалися наелектризовані гребінці. Ними масажували шкіру голови, вважаючи, що це стимулює ріст волосся. Такі пристрої можна було знайти в магазинах до 1950-х років.
Носили ковпаки для захисту шевелюр від щурів
За часів Шекспіра та королеви Єлизавети I для приборкання неслухняних локонів жінки користувалися салом. Через таке укладання дамам доводилося спати в нічних ковпаках, які захищали волосся від щурів. Справа в тому, що імпровізований укладальний засіб приваблював гризунів краще за будь-які інші ласощі.
Замінювали миття гребінцем
В Англії початку XVII століття дамі протирали голову лляною тканиною з метою очищення. Потім на плечі накидали спеціальне покривало для розчісування, яке захищало одяг від бруду. І, нарешті, приступали до розчісування.
Гребінець був багатофункціональним інструментом. Він допомагав позбутися бруду, вошей та лупи у волоссі, ним доглядали голову і укладали зачіску.
Ринок гребінців був великий і різноманітний. Тут вам і дерев’яні гребені, і пристосування з кістки, рогів та черепашого панцира. До гребінців ставилися дбайливо, адже вони були не такими вже дешевими і доступними. Для продовження терміну користування гребені зберігалися у спеціально пошитих чохлах та футлярах.
Завивались на сталеву тирсу
Кучерявості досягали як хімічними, так і механічними методами. У рукописній збірці рецептів Бріджіт Хайд наводився приклад засобу з ладану та роси, а в господарській книзі родини Бойлей пропонувалося намочити волосся подібним розчином і вже потім його завивати.
В Англії XVII століття шевелюру обробляли вельми оригінальною настоянкою, одним з інгредієнтів якої була сталева тирса. Їх настоювали протягом одного дня з чорнильними горіхами, насінням айви та листям кипарису. Для приготування засобу використовували воду, у якій варили жито. Отриману настоянку кип’ятили до загусання. Волосся обробляли готовим продуктом та закручували в локони на ніч за допомогою підручних засобів.
А століттям пізніше популярністю стали користуватися більш ощадні процедури. Відомо, що лорда Байрона за часів його студентства в Кембриджі одного ранку друг побачив у папірцях на голові. Приятель поета був здивований, бо вважав, що волосся Байрона в’ється від народження. На це лорд жартівливо відповів: «Так, від народження, щоночі».
Ризикували здоров’ям під час депіляції
Волосся на тілі видаляли ще в Стародавньому Єгипті та Римській імперії. Так, наприклад, шугаринг, за однією з легенд, що дійшли до нас, практикувала сама Клеопатра. Але були й інші методи — менш безпечні, ніж цукрова паста.
З XVI століття і приблизно до 1930 року як засіб для депіляції використовувався особливий мінерал – аурипігмент, що представляв собою сульфід миш’яку. При нанесенні на пошкоджену шкіру це з’єднання могло спричинити отруєння.
Очищали волосся попелом
Стародавні жителі індонезійського острова Ява спалювали висушені стебла рису і замочували попіл у воді проти ночі. Готовим розчином вони обполіскували волосся, а потім завершували ритуал краси кондиціюванням, наносячи на локони кокосове масло.
Барбери клали пальці клієнтам у рот
До винаходу безпечної бритви видалити волосся з обличчя самостійно було неможливо. Сидячи в кріслі барбера, чоловіки надували щоки. Таким чином, шкіра на обличчі натягувалась, а ризик порізатися гострим лезом значно знижувався.
У ХІХ столітті американські цирульники під час гоління клали клієнтам палець у рот. Так вони могли розправити шкіру і дістатися бритвою до найважчих ділянок обличя без страху поранити відвідувача барберної. Марк Твен описав цю процедуру в одному зі своїх оповідань: «При голінні моєї верхньої губи він засунув мені в рот свій палець, і тоді мені пощастило зробити відкриття, що деяка частина його обов’язків по перукарні, безсумнівно, полягала також у чищенні гасових ламп».
Мили голову один раз в рік
Наші пращури не завжди вважали занурення у воду найкращим способом збереження здоров’я. Купання в умовах прохолодного приміщення було пов’язане з ризиком захворіти, тому деякі люди мили голову раз на рік. Так, наприклад, англійський письменник XVII століття Джон Івлін зізнавався, що мив волосся один раз на рік, використовуючи теплу воду та відвар запашних трав.
Відомо, що у XIX столітті миттю голови стали приділяти більше уваги. У «Повному посібнику до мистецтва одягатися», випущеному 1830 року, автор рекомендував джентльменам підстригатися щомісяця і мити голову відповідно до сезону — раз у 2 тижні влітку і щомісяця взимку.
Вірили, що опал допоможе зберегти біляві локони
Багато жінок з давніх-давен хотіли освітлити своє волосся, але спеціальних засобів для цього не було. Доводилося виявляти винахідливість. Наприклад, вони робили суміші на основі меду, кореня календули, мускусу, куркуми, шафрану та інших інгредієнтів та залишали на добу.
Блондинкам же в Середньовіччі для того, щоб волосся не потемніло або не зблякло, рекомендували носити намисто з опала. Вважалося, що він має такі властивості.
Мили голову яйцем
Одним із найпоширеніших засобів для миття голови у вікторіанські часи було просте куряче яйце. Одне або два яйця добре перемішували, потім виливали на волосся та ретельно масажували шкіру голови.
Змивати такий шампунь слід ледве теплою водою. Якщо лити на волосся гарячу воду, яйце приготується, і його буде дуже складно видалити з шевелюри. Яєчний шампунь непогано позбавляв волосся від жирності та збагачував його протеїном.
Укладали волосся ластівчиним послідом
Для надання зачісці потрібної форми використовувалися лише натуральні продукти. До нас дійшла інформація про склад засобу доби раннього Відродження. Наші пращури укладали волосся за допомогою посліду ластівки і жиру ящірок.
Фарбували волосся свинцем і купоросною олією
Довгий час європейське суспільство не приймало сиве та руде волосся. Посивілим або народженим з рудою копицею волосся «щасливчикам» пропонувалося пофарбувати волосся в темний колір. У ході були як щадні склади з медом і шкіркою зелених волоських горіхів, так і помічніші варіанти зі свинцем, азотною кислотою і купоросною олією.
Перукарі того часу вважали, що така фарба не тільки псувала волосся, роблячи його сухим і ламким, але, проникаючи через пори, завдавала шкоди мозку. Деякі цирульники свідчили, що після фарбування голова вкривалася пухирями, а волосся кришилося від дотику.
