Зараз нам складно уявити, як у колишні часи люди обходилися без дезодоранту, шампуню, зубної пасти, туалетного паперу та інших гігієнічних засобів. Однак наші предки примудрялися підтримувати себе у відносній чистоті та свіжості, використовуючи часом абсолютно неймовірні продукти та інструменти.
У XVI столітті гребінець був незамінним інструментом
У ті часи далеко не всі шляхетні дами могли дозволити собі часто міняти вбрання: тканини коштували дорого, крім того, існували закони, які наказували, які матеріали і прикраси жінки могли використовувати. А от зобов’язати панянок стригти чи укладати волосся певним чином було значно складніше.
Тож створення зачісок стало справжньою віддушиною для жінок: вигадуючи нові варіанти, вони робили заяви, демонстрували свою відданість тому чи іншому клану та змагалися у винахідливості. Якщо пані копіювала зачіску крамарки, це могло спричинити справжній скандал і призвести до затяжної сварки.
Оскільки стан волосся відігравав величезну роль у житті жінок, гребінець був їхнім найкращим другом. Деякі панянки навіть вважали за краще не мити волосся, а втирали в нього порошок, зроблений з рослини цеперус, укутували шевелюру на ніч, а вранці ретельно розчісували.
У Європі замість туалетного паперу раніше використовували книги і черепки
Аналог сучасного туалетного паперу існував у Китаї ще в Середні віки. Цей гігієнічний засіб виготовляли з рисової соломи, і в якийсь момент попит на папір був настільки великий, що поруч з імператорською фабрикою з його виробництва виросла ціла гора рослинних відходів. Причому підприємство випускало щонайменше два сорти паперу: м’якший і щільніший – для імператорської сім’ї, і простіший варіант – для решти двору.
А ось у Європі туалетний папір став користуватися популярністю тільки в XIX столітті. Однак існують свідчення, що люди використовували цей матеріал у гігієнічних цілях і раніше. У XVIII столітті один шляхетний пан купував книжки і, перш ніж вирушити до відхожого місця, висмикував з тома кілька сторінок. Читання допомагало скрасити час, а після вивчення сторінки перетворювалися на туалетний папір.
А ось людям, які жили в Стародавній Греції та Римі, не так пощастило. Судячи з усього, вони використовували черепки замість туалетного паперу, а в деяких випадках – і маленькі камінчики. І глиняні уламки, і камені називалися песої. Інший античний варіант – терсорій, або губка на паличці – досі викликає суперечки серед археологів. Дехто стверджує, що, можливо, у цього предмета було інше призначення – ним чистили туалети.
Вікінги мили волосся лужними розчинами
Пристрасть вікінгів до чистоти викликала у їхніх супротивників щире роздратування. На відміну, наприклад, від мешканців середньовічної Англії, скандинавські воїни милися щотижня, ретельно доглядали за волоссям і бородою, часто міняли спіднє, чистили вуха і смачно пахли. Через це прекрасні англійські діви нерідко віддавали своє серце саме вікінгам, а не своїм родичам.
Інструменти для очищення вух, які використовували вікінги.
Однак прагнення вікінгів до чистоти пояснювалося зовсім не бажанням зачарувати жінок. Воїни вірили, що доля людини не визначена, і вона ніколи не знає, що готує їй прийдешній день. А з’явитися брудним перед богами і героями в загробному світі вважалося справжньою ганьбою. Тому скандинавські воїни приділяли стільки уваги гігієні й обов’язково милися перед битвою або серйозною справою. Деякі історики припускають, що замість шампуню вікінги використовували мило з високим вмістом лугу – це допомагало позбутися паразитів і надавало волоссю і бороді модного світлого відтінку.
У Стародавньому Єгипті жінки робили тампони з підручних засобів
Деякі дослідники припускають, що аналоги цих сучасних гігієнічних засобів з’явилися ще в Стародавньому Єгипті. Вважається, що жінки робили тампони з папірусу і трави.
Щоправда інші вчені зазначають, що, можливо, ця ідея виникла через неправильний переклад стародавніх документів. За їхньою версією, в наші дні складно точно сказати, якими саме засобами користувалися жінки в ті часи. Натомість, імовірно, їм доводилося залишати дім на час критичних днів і усамітнюватися в спеціально відведеному місці. У будь-якому разі, це питання потребує додаткових досліджень.
Вікторіанські дами приміряли гумову спідню білизну
Протягом століть жінки самі робили домашні прокладки і тампони, а іноді й зовсім обходилися без них. Лише в XIX столітті у продажу з’явилися різні варіанти поглинаючих засобів, до того ж деякі з них зараз мають доволі лякаючий вигляд. Так, жінки носили гумові труси або так званий санітарний фартух. До конструкції, що нагадує за формою спідню білизну, ззаду кріпилася пластина, яка мала захистити одяг від появи зрадницьких плям. Зі своїм завданням гумова білизна справлялася непогано, але ось носити це пристосування було не дуже зручно.
Зубну пасту в Середньовіччі робили з мармуру та лапок краба
І в Середні віки люди мріяли про свіжий подих. Щоб домогтися цього, вони протирали зуби ганчірочкою або жували пасту з перцю і солі. Ця суміш мала не тільки усунути неприємний запах, а й позбавити людину зубного нальоту. Після процедури пасту слід було проковтнути, що, напевно, дарувало незабутні відчуття.
Щоправда, не всі рецепти були такими простими. Наприклад, для приготування більш дієвої пасти потрібно було взяти обпалений білий мармур, обпалені фінікові кісточки, кристалічну соду, червону плитку, сіль, пемзу і перемолоти всі інгредієнти в порошок. Після цього суміш наносили на вологу вовняну тканину і протирали нею зуби зовні та зсередини.
Найефективнішу, на думку середньовічних ескулапів, пасту могли собі дозволити тільки дуже багаті люди. Рецепт містив корицю, гвоздику, смолу мастикового дерева, ладан, зерно, полин, лапки краба, фінікові кісточки й оливки. Усе це потрібно було подрібнити до порошкоподібного стану, а потім натирати зуби отриманою сумішшю. Аромат кориці, ладану і крабових лапок, напевно, неймовірно освіжав подих.
Замість мочалки римляни брали скребки
У Стародавньому Римі доступ до громадських лазень мали практично всі громадяни, оскільки вхід туди коштував сущі копійки, а для дітей і зовсім був безкоштовним. Римляни дуже трепетно ставилися до чистоти, деякі навіть приймали ванни щодня. Щоправда, замість мила вони використовували ароматичні олії.
Досхочу наплескавшись у воді, чоловіки і жінки натиралися олією, а потім знімали надлишки з тіла металевими скребками, які називалися стригілями. За свідченням істориків, дехто так старанно орудував цими інструментами, що міг ненароком пошкодити шкіру.
В Японії зуби захищали за допомогою оцту
До XVII століття в Японії вже з’явилися інструменти, що нагадують сучасні зубні щітки. Це були тонкі вербові палички, розщеплені до бахроми з одного кінця. Крім того, у спеціальних магазинах, крім щіток, можна було купити ще й зубочистки (теж з верби) і зубні порошки.
Однак ще раніше деякі жінки і чоловіки боролися з карієсом іншим способом. Вважалося, що спеціально приготований оцет міг захистити зуби від руйнування. В оцет додавали залізну тирсу, яка окислювалася, надаючи рідині чорного кольору. Після цього засіб наносили на зуби за допомогою пензлика.
У XVI столітті жінки змивали макіяж не найприємнішими засобами
У минулі століття одним із популярних косметичних засобів була урина. Так, за часів королеви Єлизавети I пані, щоб замаскувати будь-які недосконалості шкіри, наносили на обличчя основу, а зверху припудрювали цей шар. Позбутися такого макіяжу було непросто, і найкращим засобом для цього вважалася сеча. Крім того, жінки вмивалися вмістом нічних горщиків, щоб надати шкірі м’якості та свіжості. Причому для цих цілей підходила тільки власна урина. А ось сеча літніх джентльменів, на думку фахівців, могла допомогти впоратися з акне.
