Стеля Сікстинської капели — це один із найвеличніших шедеврів епохи Відродження, який зберігся до наших днів. Її масштаб вражає: площа розпису дорівнює приблизно шостій частині футбольного поля. Особливо дивує той факт, що весь цей грандіозний живопис було створено менш ніж за 5 років.
Цікаво, що Мікеланджело, який завжди вважав себе насамперед скульптором, а не художником, до того моменту жодного разу не працював у техніці фрески. Можливо, саме тому спершу він не виявляв особливого ентузіазму щодо замовлення. Втім, деякі історики мистецтва припускають, що Мікеланджело взявся за проєкт, аби довести: йому під силу все — навіть те, в чому він не мав досвіду.
Ми вирішили зазирнути за лаштунки цього геніального творіння, яке щодня приваблює до 30 тисяч відвідувачів, — і зібрали 16 маловідомих, але напрочуд цікавих фактів про фрески, що точно здивують тебе.
- Сікстинську капелу, розташовану у Ватикані, звели між 1473 і 1481 роками на замовлення папи Сикста IV — саме його ім’я й дало назву цьому величному храму. Над оздобленням стін працювали найвідоміші митці того часу, зокрема й сам Сандро Боттічеллі. Стеля також не залишилася порожньою: художник П’єрматтео д’Емілія прикрасив її синім небом із золотими зірками.
- Проте у 1504 році на стелі з’явилися тріщини, які тимчасово заштукатурили цеглою. Та вже 1508 року папа Юлій II вирішив дати капелі нове життя — і довірив оновлення стелі геніальному Мікеланджело Буонарроті. Саме тоді флорентійський майстер почав працювати над своїм легендарним шедевром.
- Починаючи з 1871 року, Сікстинська капела стала єдиним місцем, де відбувається конклав — вибори нового Папи Римського. І саме з її даху піднімається у небо білий дим — знак того, що католицький світ щойно отримав нового духовного лідера.
- Попри популярний міф, Мікеланджело не лежав на спині під час роботи над стелею Сікстинської капели. Насправді він малював стоячи, постійно задираючи голову вгору. Така поза була надзвичайно виснажливою — робота над фресками серйозно підірвала здоров’я митця. У 33 роки, коли він розпочав розпис у 1508 році, у нього з’явилися артрит, викривлення хребта, а також вушна інфекція, спричинена краплями фарби, що стікали на обличчя. До того ж через погане освітлення він довгий час міг читати лише тримаючи текст над головою.
- Мікеланджело працював у складній техніці афреско: щоранку на стелю наносили свіжий шар штукатурки рівно на ту ділянку, яку мали розписати за день. Якщо малюнок не встигали завершити — штукатурку повністю знімали і наносили заново. Цей метод, на відміну від асекко (розпис по сухій штукатурці), забезпечував довговічність фресок. Проте деякі дрібні деталі Мікеланджело виконав саме у техніці асекко — тому під час реставрації у 1980–1994 роках частково втратилися тонкі тіні й риси облич.
- Цікаво, що на стелі можна помітити чіткі межі ділянок штукатурки — свідчення того, скільки художник встигав зробити за один день. Їх досі видно поруч із головами чи руками зображених фігур.
- Існує популярна версія, що Мікеланджело створив фрески Сікстинської капели повністю сам. Проте результати реставрації, проведеної у 1980–1994 роках, показали, що він мав щонайменше трьох помічників. Саме їм належить авторство окремих декоративних елементів — зокрема фігур путті (маленьких хлопчиків, типових для мистецтва Ренесансу) та архітектурних імітацій.
- Обабіч головних сцен розпису Мікеланджело зобразив 7 ізраїльських пророків і 5 сивілл — пророчиць, які, згідно з античною традицією, передбачали прийдешні події. Загалом сивілл налічувалося десятеро, але чому художник обрав саме цих п’ять — невідомо. Є припущення, що вони символізують різні частини світу.
- Завдяки віртуозному використанню техніки тромплей («обман зору»), Мікеланджело створив ілюзію архітектурних елементів — пілястр, карнизів, арок, які нібито ділять композицію на окремі сцени. Насправді всі ці деталі написані на плоскій поверхні, але виглядають тривимірними.
- Робота над фресками відбувалася в три етапи. Межі між ними можна помітити за сюжетами: перша частина завершується сценою «Жертвопринесення Ноя», друга — «Створенням Єви». Після цього риштування було переміщено в інший кінець капели, і Мікеланджело вперше побачив розпис знизу. Це стало точкою перелому: художник зрозумів, що частина фігур виглядає надто дрібною, а жести — надто складними для сприйняття. У третій частині розпису він навмисно збільшив масштаби персонажів і зробив їхні пози більш виразними й простими.
- Щоб працювати під склепінням Сікстинської капели, Мікеланджело створив власну конструкцію риштувань — вони кріпилися до балок у стінах і дозволяли йому розписувати всю стелю, не заважаючи церковним службам, які в той час продовжували відбуватися. Уперше він побачив свій шедевр повністю лише після завершення робіт, коли всі конструкції були розібрані. Загалом на стелі налічується 343 фігури, не враховуючи декоративних елементів.
- Деякі оголені фігури юнаків (ignudi) тримають у руках жолуді й дубове листя — це своєрідна данина папі Юлію ІІ з роду делла Ровере, гербом якого був саме дуб.
- У люнетах — просторах під півколами над вікнами — художник зобразив предків Христа. Спочатку таких арок було 16, але дві з них Мікеланджело сам знищив, щоб звільнити місце для «Страшного суду» на вівтарній стіні.
- У сцені «Гріхопадіння та вигнання з Раю» художник обирає для зображення забороненого плоду не яблуко, як заведено, а інжир. Цікаво, що Адам і Єва до й після гріха виглядають по-різному: до — вони красиві та спокійні, після — з викривленими, майже стражденними обличчями. А змій-спокусник тут постає у жіночому образі.
- На стелі капели Ісуса дорослим не зображено — лише в «Створенні Адама» можна побачити Його у вигляді дитини. Це пояснюється тим, що фрески базуються виключно на сюжетах Старого Заповіту, де Христос ще не з’явився, а лише пророкується. Зате вівтарна фреска «Страшний суд», створена Мікеланджело пізніше, вже зображує Спасителя — і не так, як звично: без бороди.
- У 1564 році папа Пій IV наказав художнику Даніеле да Вольтерра прикрити надто оголені фігури на «Страшному суді». За це він отримав прізвисько Il Braghettone — «штанописець». Під час реставрацій деякі з цих «одягнених» фігур були знову оголені, тож сьогодні ми можемо бачити твір Мікеланджело ближче до його первісного задуму.
- Зображення Бога у сцені «Створення Адама» стало справжнім проривом для свого часу. До Мікеланджело Творця або не зображали взагалі, або передавали лише символічно — у вигляді руки. Майстер же вперше показав Бога в динаміці, в русі. Особливу увагу привертає жіноча постать поруч із Ним (ліворуч): є припущення, що це Єва, яка ще не створена, а решта фігур у тканині — символічне уособлення майбутнього людства.
- Існує цікава гіпотеза, що форма тканини навколо Бога нагадує контури людського мозку, а розташування фігур — його окремі ділянки. Альтернативна теорія стверджує, що композиція схожа на матку, а зелена стрічка — це пуповина. Така інтерпретація підтримує ідею, що сцена символізує народження людини, що також пояснює наявність пупка у фігури Адама.
- Цікаво, що хоча більшість фігур на стелі Мікеланджело писав у процесі поступового просування вперед, зображення Бога він залишив наостанок. Художник вважав, що для зображення Творця потрібно мати найвищу технічну майстерність — і хотів удосконалитися перед цією частиною.
- У сцені «Страшного суду» одна з найзагадковіших деталей — це апостол Варфоломій, який тримає свою здерту шкіру. Деякі мистецтвознавці припускають, що на обличчі цієї шкіри — автопортрет Мікеланджело, який таким чином передав своє внутрішнє виснаження й страждання від примусової роботи над фрескою. Проте більшість науковців сумнівається в достовірності цієї версії.
