Цікаво, але перша жінка-гейша з’явилася лише 1751 року, а до цього розвагою гостей займалися виключно чоловіки. На перший погляд може здатися, що в XXI столітті ця професія втратила свою актуальність. Але насправді в Японії все ще є чимало жінок, які вирішили присвятити життя цьому ремеслу.
Нам стало цікаво, як же живуть сучасні гейші і як змінилася їхня робота за минулі століття.
- Щоб стати гейшею, спочатку потрібно пройти серйозну підготовку. Тих, хто тільки починає вчитися цьому ремеслу, називають майко, що перекладається як «жінка танцю». Це учениці гейш.
- До XX століття дівчатка починали своє навчання ще в ранньому дитинстві, приблизно у віці 6 років. Сьогодні майбутні майко мають закінчити середню школу, а потім ухвалити самостійне рішення навчатися цього непростого ремесла. Як правило, це відбувається після школи або навіть коледжу, в середньому в 17 років. Хоча за бажання можна почати кар’єру навіть у зрілому віці.
- Гейші працюють лише в певних районах, які називаються ханаматі. Як правило, вони не можуть вести свою діяльність у чужих районах, за винятком особливих прохань клієнтів або екскурсій.
- Сучасні гейші здебільшого живуть у гуртожитках під назвою «окія», куди вони переїжджають ще під час навчання. Ними зазвичай керують жінки, багато з яких самі колись були гейшами.
- За законом кожна гейша має бути зареєстрована в певному гуртожитку, хоча їй необов’язково жити там постійно.
- Окія забезпечує дівчат усім необхідним для навчання: їжею, одягом, предметами побуту. З цього моменту майко виявляється пов’язаною контрактом. Коли вона почне працювати, вона зможе потихеньку погасити ці борги. Тільки тоді, коли її борги будуть погашені, гейша зможе забирати всі зароблені гроші собі. За бажання дівчата можуть самі заплатити за своє навчання, наприклад взявши кредит. Щоправда, навчання майко коштує дуже дорого.
- Майко починають своє навчання зі спостереження за більш досвідченими ученицями і гейшами. Так стажисти отримують найбільш повне уявлення про характер майбутньої роботи.
- Загалом навчання майбутніх гейш складається з 3 основних елементів. Перший – це формальне навчання традиційних видів мистецтв: музики, танців, пісень, каліграфії, поезії. Сюди ж входить навчання чайної церемонії. Другий – це мистецтво розваги клієнтів на вечірках і прийомах. Цього майко вчаться, спостерігаючи за своєю «старшою сестрою». Третій – розвиток соціальних навичок і дотримання певного протоколу: офіційні вітання, візити тощо.
- Проблема полягає в тому, що танців і співу можна навчитися, якщо є талант. Але багато речей, таких як смак, почуття гумору, вміння підтримати бесіду, можна прищепити лише з дитинства. Тож багатьом сучасним гейшам не вистачає цих навичок.
- Приблизно у віці 20 років – 21 року майко нарешті отримує статус гейші. Його присвоюють на спеціальній церемонії. Справжньою гейшею не можна стати за короткий період.
- Після дебюту гейші більше не мусять офіційно проходити навчання, проте зазвичай вони продовжують тренуватися та вдосконалювати свої навички до закінчення кар’єри. У деяких вона закінчується у 80-90 років.
- По суті, сьогодні робота гейші полягає в тому, щоб розважати обраних гостей, зазвичай за вечерею, на вечірках або на банкетах у чайних і традиційних японських ресторанах. Оплата за послуги погодинна.
- Зовнішній вигляд майко і гейші різниться. Так, учениці-першокурсниці підфарбовують тільки нижню губу червоною помадою і наносять менш темну фарбу на очі та брови. Також майко використовують більше рум’ян, ніж гейші. Іноді наносити макіяж їм допомагають старші наставниці.
- При цьому і гейші, і учениці фарбують обличчя в білий колір за допомогою театрального гриму, щоб воно краще виглядало на світлі. Раніше, за часів відсутності електрики, всі користувалися свічками, і при такому освітленні обличчя з білим гримом виглядало виразніше. До речі, за старих часів цей грим робили зі свинцю, що надзвичайно шкодило шкірі та здоров’ю загалом.
- Макіяж наноситься і на задню частину шиї, щоб вона здавалася довшою і тоншою. Для сценічних виступів у білий колір також фарбують руки та ікри. Зазвичай уся процедура займає 30-50 хвилин.
- Кімоно гейш зазвичай менш барвисте, ніж вбрання майко: воно виконане з менш яскравої тканини і прикрашене більш стриманим малюнком. Також вони носять вбрання з коротшими рукавами. У вільний від роботи час майко і гейші носять звичайний одяг.
- Ще один простий спосіб відрізнити гейшу від майко – подивитися на зачіску. Волосся учениць зібране в особливий пучок із шиньйоном і квітковими прикрасами. Гейші зазвичай роблять складніші зачіски зі складками та завитками і не використовують шиньйон.
- До речі, деякі дівчата ризикують облисіти і втратити волосся на маківці через настільки хитромудрі щоденні маніпуляції із зачісками. Щоправда, зараз це трапляється рідше, оскільки майко стають у більш пізньому віці, і волосся дівчат не піддається випробуванням з раннього дитинства.
- У певний момент гейша може піти зі своєї роботи, або взяти на себе роль керівниці в гуртожитку, або зосередитися на навчанні інших дівчат.
- Що цікаво, починаючи з 70-х років минулого століття і донині справжніми гейшами можуть стати і неяпонки. Для цього іноземкам достатньо лише пройти відповідне навчання. До речі, завдяки інтернету це стало набагато простіше.
- На жаль, але в XXI столітті кількість представниць цієї професії значно скоротилася. Так, 1965 року кількість гейш у місті Кіото становила 548 осіб, а 2006 року їх залишилося всього 202. Серед причин можна назвати зниження інтересу до традиційних мистецтв і вельми високі ціни на послуги. Ну і загалом світ гейш залишається доволі закритим, туди не люблять пускати сторонніх. Досі взяти інтерв’ю у представниць цієї професії практично неможливо.
- Також багато майко і гейш скаржаться місцевій владі на те, що їх постійно турбують групи туристів, які намагаються сфотографувати їх під час прогулянок. У підсумку в місті Кіото, де гейш особливо багато, туристам заборонили турбувати гейш на вулицях і навіть повісили спеціальний знак.
- Однак останніми роками гейші все ж стали більш відкритими для широкої публіки. Тож сьогодні можна помилуватися на їхню роботу не тільки в закритих клубах і чайних, куди можливий вхід тільки за запрошеннями. Іноді гейші та майко влаштовують публічні танці та вистави. Якщо придбати дорожчий квиток, то в нього буде включено проведення чайної церемонії.
- Крім того, в одному з храмів міста Кіото щорічно проводять чайну церемонію просто неба під час фестивалю цвітіння сливи. Під час церемонії гейші та майко подають чай 3 000 гостей.
- Історично склалося так, що гейші здебільшого приваблювали гостей чоловічої статі, оскільки грали для них роль «веселих» дружин. За старих часів дружини були скромними, відповідальними, стурбованими проблемами дому та побуту, а гейші могли бути грайливими і безтурботними.
- Сьогодні вечірки за участю гейш більше не є чоловічою прерогативою, оскільки жінки стали відвідувати багато заходів разом із чоловіками або колегами.
- Більшість гейш – самотні жінки, хоча періодично у них можуть з’являтися кохані. Раніше, виходячи заміж, гейша повинна була залишити своє ремесло. Сьогодні таких суворих правил немає і жінки можуть продовжувати працювати, навіть якщо перебувають у шлюбі. Хоча все ж таке явище трапляється досить рідко.
- У минулому в гейш була негласна традиція – мати власного покровителя, данну. Він оплачував витрати гейші, дарував подарунки тощо. Це необов’язково свідчило про близькі стосунки між данною та його підопічною. Для багатьох чоловіків це було питанням статусу і престижу, адже утримувати гейшу було вельми накладно.
- У наші дні подібна практика в колишньому вигляді практично відсутня: жінки цілком здатні самі заробити собі на життя і не хочуть ні від кого залежати. Так, данни все ще трапляються, але вже скоріше в ролі меценатів, які просто хочуть зберегти ремесло гейш з любові до мистецтва і традицій.
- Бути майко і гейшею в сучасному світі не так-то просто. За словами однієї з дівчат, вона постійно усвідомлює, що живе ненормальним життям, бо відчуває відірваність від своїх ровесниць: «Якщо майко, яка йде на бенкет у своєму кімоно, побачить школярок такого самого віку у шкільній формі, вона уявить, як вони йдуть разом вечеряти, а вона сидить на татамі й ділить кімнату з 3 або 4 іншими дівчатами».
- Навіть звичайнісінькі речі на кшталт походу за фастфудом вимагають від майко особливої підготовки та маскування. Вони повинні, що називається, «тримати обличчя» і дбати про те враження, яке вони справляють на публіку. Тому, якщо дівчатам захочеться скуштувати що-небудь шкідливе, але смачне, то їм доведеться вдягнути джинси, поїхати в кафе, розташоване в іншому кінці міста, привезти їжу до себе в гуртожиток і тільки там потайки з’їсти.
- Примітно, що в японському суспільстві гейші вважалися одними з найуспішніших ділових жінок. Раніше в дівчат було вкрай мало шляхів для досягнення незалежності та економічної самодостатності, адже заміжні дами не працювали. А ця професія давала певну свободу і можливість забезпечити себе, не виходячи заміж.
- Сьогодні деякі гейші називають себе розкутими феміністками: «Ми знаходимо свій власний шлях, не виконуючи жодних сімейних обов’язків. Хіба не в цьому суть фемінізму?».
- При цьому досі гейші намагаються йти на 3 кроки позаду чоловіка: так було заведено з давніх-давен. Однак це зовсім не утиск прав жінок, а цілком природне для місцевих жителів явище. Раніше в Японії було небезпечно виходити на вулицю, тому що багато хто носив мечі. Ось чому джентльмени йшли першими. Насправді це дуже благородний жест.
- Найважливіша якість для справжньої гейші – це «бути всім для всіх». Вона повинна вміти знайти спільну мову і з молодими, і з літніми, і з місцевими, і з туристами. Для неї важливо задовольнити потреби всіх клієнтів і переконатися в тому, що вони чудово проводять час.
- За словами однієї з гейш, найкраще в її роботі – це можливість практично весь час перебувати в дуже красивому світі в оточенні витончених речей і ошатних жінок.
